Праці Аристотеля
У якихось навчаннях обґрунтовується безсмертя душі? Займався вирішенням цього питання і послідовник Платона – Аристотель. У своїх працях він вніс доповнення в ідеалістичне уявлення свого вчителя про душу. В його інтерпретації вона була представлена формою живого органічного тіла.
Аристотель стверджував, що проходячи шлях свого розвитку, душа перебуває на різних етапах. Саме тому існує кілька її видів. У їх числі душа:
- рослинна;
- тваринна;
- розумна, тобто розум.
Але на будь-якому етапі причина руху душі криється в ній самій. І в цьому полягає, наприклад, відмінність каменю, який не здатний пересуватися сам по собі, від тварини і рослини.
Розмірковуючи про душі, Аристотель виділяє її розумний вигляд. Він стверджує, що така її форма, зовсім не є энтелехией тіла. Розумна душа навіть не пов’язана з ним. Її існування відокремлене від тіла точно так само, як вічне несумісне з тим, що відбувається. При цьому душа керує тілом. Порівняти це можна з рухом руки, керуючої знаряддям.
Аристотель визнає душу якоюсь сутністю, яка є формою тіла, обдарованого життям. Вона є його справжньою суттю. Так, якщо б у якості живої істоти розглядався очей, то його душею можна було б вважати зір.
На думку Аристотеля, тваринна і рослинна душі смертні. Розпадаються вони разом з тілом, у якому вони знаходяться. А ось розумна душа божественна. Саме тому вона є вічною.
Так, у своїй праці «Про душу» цей учень Платона стверджує, що
«ніщо не заважає, щоб деякі частини душі були віддільні від тіла».
Тобто існувати ця вища субстанція може і поза людини.
Розмірковуючи про душу і тих об’єктах, в яких вона знаходиться, Аристотель пише про те, що творчий розум не тільки незалежний і вільний від реальних об’єктів, але і первинний по відношенню до них. Це і дозволять йому створювати предмети, мислячи їх.
