Суд у Древній Русі
У давнину адвокатури як такої не існувало. В якості судових органів виступав питома князь, члени його дружини і намісники. Відповідно до правових норм Київської Русі, викладеним у першому збірнику Руська Правда 1016 р., судовий процес мав обвинувачувально-змагальний характер. Перед князем поставали обидві сторони спору, часто приходили всією родиною чи громадою і висували аргументи на користь своєї правоти. Нерідко справа доходила і до рукоприкладства.
Використовувалися також прийоми «суду Божого», коли обвинуваченого піддавали різним випробуванням за певними ознаками виносили вирок (поєдинок супротивників на однакових умовах, жереб, перевірка вогнем і водою і інші). Такий підхід вимагав тільки наявності позивача і відповідача, а не захисника.
Повірені у XIV-XVII століття
Першим прообразом сучасної адвокатури в історії Росії можна вважати появу судових повірених в Середні століття. Повідомлення про них зафіксовані в законодавчих документах XIV – XVI ст.:
- Псковська судно грамота (1397-1467 рр.) у складі Воронцовського збірки.
- Судебники 1497, 1550, 1589 рр.
- Новгородська судно грамота (1471 р.).
У всіх цих збірниках законів інститут повірених описується як звичайне явище, яке існує вже тривалий час. Право користування такими послугами варіювалася. Так в Новгородської судной грамоті це дозволялося кожному, а у Псковській – тільки жінкам, старим і хворим людям, ченцям. Вже тоді було закріплено положення, згідно з яким повірений не повинен був перебувати на службі государя, щоб рішення суду не стало упередженим.
Історія розвитку адвокатури в Росії в цей період відрізняється низьким рівнем судової та державної культури порівняно з іншими державами Європи. Так, в Іспанії адвокати мали свою станову організацію вже з початку XIV ст.
У XVII столітті права цих осіб продовжували розвиватися, проте професійних організацій ще не існувало. Більше того, в суспільстві того часу до повіреним склалося дуже негативне ставлення. Вони знаходилися на найнижчому соціальному щаблі, і часом не мали ніякої освіти, а їх послуги полягали у написанні скарг, тому їх називали ябедниками, «кропив’яним сім’ям».
