Період з 1964 року по 1917 р.
Після того, як були введені Судові Статути, відбулося перше зібрання затверджених присяжних повірених. У Москві їх було всього 21 людина. На зборах був обраний Рада, що складається з 5 членів.
Завдяки скрупульозно відібраному складу повірених у російської адвокатуру склалася система високої культури і професійної честі. Це сприяло зміні правосвідомості простих людей і їх відношення до закону.
З боку імператорської влади адвокатура не зустрічала жодної підтримки, а на найбільш принципові з них чинився тиск. У публіцистиці діяльність присяжних повірених продовжували показувати в деструктивному толке. Іншим негативним явищем в історії виникнення інституту адвокатури був той факт, що в глибинці країни продовжували діяти архаїчні традиції в судочинстві.
До кінця XIX століття в Росії катастрофічно не вистачало адвокатів – на одного повіреного припадало близько 30 000 населення. До 1910 р. дане співвідношення покращився майже в 2 рази, але цей показник все одно був ще дуже далекий від європейських країн. У Великобританії він у той час становив: 1 адвокат на 684 громадян.
У 1874 р. був прийнятий закон, за допомогою якого влада намагалася поставити під контроль діяльність «підпільних» адвокатів. Так як існував досить високий ценз, то багато професійні ходатаи просто не могли стати членами адвокатури. Проте цей законодавчий акт не мав суттєвого дії.
