Проект Люльева
Армійські вантажівки цього типу повинні були володіти фантастичними параметрами. Наприклад, стартувати з місця мало не зі швидкістю кулі, забезпечуючи бойову готовність за лічені секунди. Справа в тому, що машина розроблялася в якості бази для пуску ракет. Захисна кришка повинна була відкриватися за секунду, одночасно двигун запускався і ракета злітала. Подібна конструкція так і залишилася в «планах».
Фахівців стратегічного напряму конструкція цілком влаштовувала, однак на практиці виявилося не все так просто. У підсумку створили основу з типликатором і откатно-розсувним дахом. Зазначена модифікація знаходилася роздатковим коробом з електропневматичним контролером і стандартних заднім приводом з можливістю активації середнього прохідного мосту.
Серія 260
Машина даної категорії розроблялася як база для важких військових механізмів. На основу монтувалися залпові установки і радіолокаційні системи. Крім того, дане шасі могло оснащуватися сваебойным пристосуванням, мостовим укладальником, кранами й екскаваторами. На подовженому варіанті транспортували понтонні моторні елементи і поромні частини. Переправи в готовому вигляді мали довжину до 270 метрів і вантажопідйомність близько 360 тонн.
Десятитонний військовий тягач КрАЗ устатковувався дизельними «движками» потужністю 360 кінських сил. Вантажівка призначався для роботи з причепами вагою до 27 тонн, що дозволяло експлуатувати їх для транспортування зенітних «далеких» ракет, пускових станцій 5П (і аналогів). Нові модифікації армійських машин почали випускати на початку 60-х років. Оновлена техніка орієнтувалася на перевезення артилерійських систем та відповідного обладнання. До початку 70-х було створено кілька досвідчених екземплярів, які оснащувалися різними кабінами, дизельним мотором силою 300 «коней» і незалежним блоком підвіски всіх коліс. Модель 259 відноситься до автолегендам СРСР. Вантажівки планувалося використовувати агрегації з двохосьовим активним напівпричепом у складі автопоїзда (формула коліс – 10х10).
