Ксилографія
Будучи однією з найстаріших моделей і попередницею друкарського верстата, ксилографія розвивалася в два етапи.
Першим етапом розвитку гравірування по дереву став метод поздовжньої або обрізної гравюри, основним елементом якої був ніж, обрезавший форму зображення.
Специфіка цієї техніки гравірування полягає в домінуванні чорної контурної лінії, яка формує зображення і деталі. Саме цей спосіб отримання друкованої гравюри був найпоширенішим на Сході і в період європейського Ренесансу. У техніки «чорного штриха» були і винятки, особливо часто зустрічаються у флорентійських виданнях XV-XVI століть. Деякі майстри використовували білий штрих або воліли віддруковувати зображення у «негативі», як це робив швейцарський художник Урс Граф. Проте ці винятки не прижилися в європейській середньовічній гравюрі.
Другим етапом розвитку ксилографії стала торцева або тонова гравюра на поперечному зрізі дерева твердих порід. Робота на поперечному зрізі дозволяла майстрам домогтися високої точності і детальності зображень. Це дозволило художникам використовувати градацію відтінків чорного поряд зі звичними чорними штрихами. Торцева ксилографія істотно змінила якість ілюстрацій в друкованих виданнях.
