Друга Державна дума була сформована в Російській Федерації в 1995 році. Це сталі 2 демократичні вибори в нижню палату Федеральних зборів в історії країни після розпаду Радянського Союзу. Її повноваження почалися 17 грудня 1995-го, а закінчилися 18 січня 2000 року. При цьому засідання проходили з січня 1996 по грудень 1999 років.
Вибори
Вибори в другу Державну думу проходили 17 грудня. Вони викликали великий інтерес серед громадсько-політичних структур та об’єднань. Всього в них взяли участь 69 блоків чи партій. 43 вдалося пройти офіційну реєстрацію у Центральній виборчій комісії.
Проходили вибори другої Державної думи РФ за змішаною системою. В цілому, по єдиному федеральному виборчому окрузі балотувалися близько п’яти тисяч семисот кандидатів, які претендували на 225 мандатів. Решта 225 місць були розподілені по одномандатних округах. На них висунулися ще близько двох тисяч шестисот чоловік.
Партіями і об’єднанням для того щоб потрапити в парламент, належало подолати п’ятивідсотковий бар’єр.
За офіційними даними, явка склала майже 65 %. В абсолютному вираженні на дільниці прийшли майже сто сім з половиною мільйонів чоловік, що виявилося на один з чвертю відсотка більше, ніж на виборах в перший скликання двома роками раніше. При цьому 2,8 % виборців проголосували проти всіх кандидатів, ще майже два відсотки громадян зіпсували бюлетені.
Результати
За партійними списками в другу Державну думу пройшли лише чотири партії, яким вдалося подолати п’ятивідсотковий бар’єр.
Відразу 26 виборчих об’єднань і партій з 43 не набрали навіть одного відсотка голосів. Серед них були такі оригінальні учасники, як Партія любителів пива (0,62 %), блок Джуни (відомої цілительки Євгенія Давіташвілі, 0,47 %), партія “Справа Петра Першого” (0,21 %).
Серед тих, хто показав досить високий для себе результат, але все одно не зміг потрапити в парламент виявилося рух “Держава”, яке очолював Руцькой. Йому вдалося набрати близько 2,5 %. Більше чотирьох відсотків набрали Конгрес російських громад Скокова, Лебедя і Глазьєва, виборчий блок “Комуністи – Трудова Росія – За Радянський Союз”, партія “Жінки Росії”.
В результаті четверте місце за результатами голосування до Державної думи другого скликання зайняла партія “Яблуко”, яка отримала майже сім відсотків голосів виборців. Трійку лідерів замкнув блок “Наш дім – Росія” на чолі з Черномирдіним (10,1 %), друге місце посіла ЛДПР з результатом 11,1 %.
Переконливу перемогу здобула Комуністична партія Російської Федерації. За прихильників Геннадія Зюганова проголосували більше 22 % виборців. Це майже 15,5 мільйонів чоловік.
Ситуація по одномандатних округах
При цьому ситуація по одномандатних округах склалася інша. Найбільше мандатів отримали комуністи – 58. А ось другими стали члени Аграрної партії Росії, які за списками набрали лише 3,8 %. Їм дісталося 20 місць в парламенті. Третьою стала партія “Яблуко”, що зуміла провести 14 своїх кандидатів. Далі мандати в одномандатних округах розподілилися наступним чином: 10 у блоку “Наш дім – Росія”, по 9 у “Демократичного вибору Росії” і блоку “Влада – народу!”. 5 у Конгресу російських громад, по 3 в рухів “Жінки Росії” і “Вперед, Росія!” і блоку Івана Рибкіна, 2 місця в думі отримай блок “Памфілова – Гуров – Володимир Лисенко”.
Нарешті, по одному кандидату перемогли від ЛДПР, ПРЕС, Партії самоврядування трудящих. Блоків Станіслава Говорухіна, Незалежних, “89 регіонів Росії”, “Комуністи – Трудова Росія – За Радянський Союз”, “Загальна справа”, “Моя Батьківщина”, “Союз праці”, Перетворення Вітчизни”.
Підводячи підсумок, дісталося комуністам 157 місць в парламенті, а на другому місці опинилися представники блоку “Наш дім – Росія” з 55 мандатами, 51 – у ЛДПР, 45 – у “Яблука”.
Як голосували регіони?
Розподіл голосів по регіонах у черговий раз довело, що у окремих партій та рухів є області і республіки, в яких вони традиційно набирають багато голосів.
Наприклад, комуністи отримали майже 52 % голосів у Північній Осетії, понад 40 – у Кемеровській, Орловської, Тамбовської областях. А також у республіках Дагестан, Адигея і Карачаєво-Черкессия. При цьому КПРФ провалила кампанія в Інгушетії і Ямало-Ненецькому автономному окрузі, де отримала трохи більше 5 відсотків.
ЛДПР самий видатний результат продемонструвала в Магаданській області, отримавши понад 22 %. При цьому в Дагестані прихильники Володимира Жириновського не дісталися до позначки навіть один відсоток.
Блок “Наш дім – Росія” здобув впевнену перемогу в Чечні з результатом понад 48 %, понад 34 % проголосували за рух Черномирдіна в Інгушетії. Найгіршими виявилися підсумки в Примор’ї, Кемеровській і Амурської областях – близько 3,5 %.
Партія “Яблуко” одержала понад 20 % на Камчатці, виграла вибори в Санкт-Петербурзі з 16 %. При цьому тільки 0,5 % виборців підтримали партію Явлінського в Дагестані.
Аграрна партія Росії добилася успіху в Агинском Бурятського автономному окрузі, вигравши з результатом понад 32 %.
Перша і друга Державні думи продемонстрували максимальний інтерес до виборів з боку громадсько-політичних блоків і рухів. Такої кількості учасників більше не було ні на одних виборах в сучасній Росії.
Робота парламенту
Робота другої Державної думи виявилася досить плідною. Всього народними обранцями було прийнято більше тисячі федеральних законів. Ще більш двохсот проектів друга Державна дума ратифікувала, в їх числі також були угоди і двосторонні договори, міжнародні конвенції. Всього за час робота парламенту на розгляді знаходилося 1 730 законопроектів.
Проводячи аналіз діяльності депутатів, можна зробити висновок, що особливу увагу було зосереджено на соціальних питаннях і зовнішній політиці. Важливе місце в роботі зайняли схвалені федеральні конституційні закони: про федеральному уряді, судовій системі, військових судах, уповноваженому з прав людини. Також був прийнятий Бюджетний кодекс, перша частина Податкового кодексу і друга Цивільного.
Економічні закони, які розглядала у другому читанні Державна дума, а потім стверджувала в остаточному, були спрямовані на надання державі можливостей втручатися в економіку на всіх рівнях. Переважно вони повинні були збільшити державні витрати. Чимало рішень носило політичний характер у розрахунку на суспільний резонанс.
Прем’єрська чехарда
Саме на другий скликання парламенту довелося найбільшу кількість прем’єрських відставок і призначень. У серпні 1996-го на цей пост був затверджений Віктор Черномирдін, який раніше обіймав посаду голови Ради міністрів з аналогічними функціями, яка була скасована.
У квітні 1998 року з ініціативи президента Бориса Єльцина головою уряду став молодий Сергій Кирієнко. На той момент йому було всього 35 років.
Після події дефолту Кирієнко був відправлений у відставку, а на його місце депутатами затверджено Євген Примаков. Через півроку його замінив Сергій Степашин, а ще через кілька місяців Володимир Путін.
Спроба імпічменту
Самим головним скандалом у роботі другої думи стала спроба відправити у відставку президента Єльцина.
Ліва опозиція звинуватила главу держави в розвалі СРСР, розгін Верховної Ради і З’їзду народних депутатів в 1993 році, розв’язуванні війни в Чечні, ослабленні безпеки і обороноздатності держави, геноцид російського і інших народів, що проживають на території РФ.
Для відставки депутатам потрібно було набрати 300 голосів. По кожному пункту голосували окремо, однак, комуністи зазнали поразки. Найбільше народних обранців підтримали обвинувачення у війні в Чечні. Але навіть за цим пунктом було набрано лише 283 голоси.
Спікер
Головою Державної думи був обраний комуніст Геннадій Селезньов. Він народився в Свердловській області в 1947 році. Був депутатом першого скликання.
Працював головним редактором газет “Комсомольская правда”, “Правда”, “Учительська газета”. У 2002 році заснував ліву Партію відродження Росії, яка брала участь у виборах 2003 року, отримавши 1,88 %.
Відомі депутати
Як відомо, є у людини є талант, що він може проявлятися в різних областях. Серед депутатів Державної думи другого скликання виявилося чимало відомих і неординарних особистостей.
Серед них майбутній лауреат Нобелівської премії з фізики Жорес Алфьоров, режисер Станіслав Говорухін, співак Йосип Кобзон, журналіст і телеведучий Олександр Невзоров, космонавт Герман Титов, першим вийшов у відкритий космос, офтальмолог і мікрохірург Святослав Федоров. Навіть один з лідерів Тамбовської ОПГ Михайло Глущенко, організатор вбивства іншого депутата Держдуми цього скликання – Галини Старовойтової в 1998 році.
