Походження
Поняття відносно нове. Воно ввійшло В мову лише на початку XIX століття. Вперше з’явилося в словнику в 1825 році як неологізм. До нього було додано пояснення, що “порадник” утворено для того, щоб відрізняти любителів давати поради від радників, що мають державний чин. У той час слово “радник” починало набувати високий, офіційний сенс, позначаючи саме державну посаду.
Примітно, що суфікси -чик/-щик є досить поширеними. Але тоді чому ж поняття з них утворено було тільки на початку XIX століття? Швидше за все, справа в тому, що слово “радити”, від якого воно утворене, вимагає для утворення слова іншого суфікса. Дієслівні форми з -овать і нерухомим наголосом, падаючим на основу, вимагають для його утворення зі значенням “дійова особа” суфікс -тель (тобто советователь) або -льщик (тобто советовальщик). Однак у 1920-ті роки відбувся невеликий зсув граматичних тенденцій в освіті слів за допомогою суфікса -чик.
Пізніше між поняттями “радник” і “порадник” з’явилася ще більша різниця. Першим стали називати тільки людей, що займає високу державну посаду. Наприклад, радник посольства, титулярний радник. Це слово стало синонімічне слову “консультант”. Порадником ж стали називати в насмішку, позначаючи так людини, що дає погані поради. Так, у першого слова з’явився книжковий відтінок, а у другого – іронічний. Отже, порадник – це слово з негативним значенням.
