Класичний період
Значення і вплив праць давньогрецького філософа Аристотеля, який жив близько 300 року до н. е., важко переоцінити. Він написав свій трактат “Вчення про три стилі”, використовуючи саме піднесений, колишній в ті часи в ходу у ораторів. Однак, розглядаючи застосування художніх жанрів в мистецтві, філософ виділив кінцеву мету твору – доставлення задоволення. В контексті даної теми Аристотель розглядав почуття емоційної болю як наслідок негативного у творчості, яке вражає, проте все-таки зачіпає поетичну сторону особистості.
Слід зазначити, що в мистецтві давнину можна знайти безліч прикладів протиставлення піднесеної і земного, коли герой ставиться перед вибором: особисте щастя або жертва в ім’я суспільного блага. Образи таких творів найчастіше трагічні.
Часи Гомера
Широко відомий давньогрецький поет Гомер залишив нащадкам зразки піднесених творів “Іліаду” і “Одіссею”. По них ми можемо судити про стиль, використовуваний в ораторському мистецтві. Однак у часи епічного оповідача даний спосіб оповіді був нормою, і йому не присвоювалося категорія “піднесеного”.
Цим поняттям впритул зайнялися пізніше філософи Стародавнього Риму, про що свідчать відомості про загублений нині трактат римського ритора Цецілія, що жив приблизно в період з 63 року до н. е. до 14 р. н. е.., коли правив імператор Август, іменувався “батько вітчизни”. Тема, яка займала розум Цецилія, викладена у творі “Про високе”, автором якого довгий час вважався Діонісій Кассій Лонгін, який жив у 200 роках н. е .. Однак неоплатонік Лонгін лише переказав відомий в його часи праця Цецилія.
Проте з легкої руки В. І. Мартинова, який переклав і видав міркування Діонісія Лонгіна в 1903 році, всі наступні дослідники стали приписувати авторство праці “Про високе” саме йому. Відновлюючи історичну справедливість і розмірковуючи про тезах, що мали місце в трактаті “Про високе”, слід згадувати Цецилія, який детально дослідив поняття “піднесеного” і синоніми, що відносяться до нього.
Перерахування близьких за змістом слів, таких як: ідеальний, священний, поетичний, урочистий, божественний, дозволяє розширити розуміння вихідного терміна. Римський філософ звернув увагу на те, що піднесене – це особливий стан, в основі якого не стільки розуміння, що йде від розуму, скільки захоплення, зароджується в серці. Також Цецилії попереджав читачів про можливу підміну піднесеного його імітацією внаслідок вживання прийомів акторської майстерності: урочистій пихатості, важливості і пишності, приправлених барвистою жестикуляцією.
Слід зазначити, що прийоми, описані Цецилием, вивчалися філософами і ораторами ще в епоху Відродження.
