Німецьке розуміння
Йоганн Вольфганг Гете жив і творив в епоху, коли у світі відбувалися доленосні для багатьох країн події, які він мав можливість спостерігати і оцінювати: Семирічна війна, самовизначення Америки, Французька революція, зліт і падіння Наполеона. Будучи свідком і учасником змін в світі та людських долях, Гете сформувався як особистість і створив власну систему цінностей. А висновки, зроблені письменником і поетом із наслідків історичних потрясінь, лягли в основу багатьох його творів.
Зокрема, у публікації “Про Лаокооні”, поет міркує про те, що зображати в літературному іншому творі слід тільки об’єкт у найвищий момент його духовного розвитку, розриває межі реальності. І дійсно, найбільш яскраві твори самого Гете, є настільною книгою сучасників і нащадком, описують героїв, що наближаються до кульмінації на шляху реалізації своєї піднесеної мрії.
Родоначальник німецької філософії І. Кант присвятив темі піднесеного наукову працю “Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного”. Аналізуючи досліджувану категорію, філософ дійшов висновку, що існує три її форми: благородна, чудова (або велична) і страхітлива (жахлива).
У своїх поясненнях у роботі “Критика здатності судження” Кант прийшов до тих же висновків, що і англієць Едмунд Берк: суть піднесеного полягає в його величі і монументальності, а почуття піднесеного поєднує в собі високу ступінь страху і захоплення.
Далі німецький філософ розділив піднесене на два типи: математичний і динамічний. Однак деякі дослідники наполягають на присутності третього виду – морального, ідентичного одухотворенному і высоконравственному.
В якості прикладу можна навести наступний: людина, виходячи на вутлому суденці в безкрайні морські простори, почуває себе дрібною піщинкою, відданої на волю хвиль. Однак, якщо він озброєний усвідомленням свого вищого призначення і прагне до піднесеної мрії, то отримує з невідомого джерела духовну силу, що дозволяє долати страхи, пов’язані з тілесної натурою.
Продовжуючи думку Канта, німецький поет і філософ Фрідріх Шиллер розширює поняття піднесеного до історичних горизонтів. Йому ж належить ідея ввести категорію “ідеально прекрасного”.
Наступним етапом дослідження даної теми німецькими філософами стало об’єднання в піднесеному ідеї та форми. Жан Поль (Ріхтер) трактував піднесене як нескінченну категорію, що має відношення до чуттєвого об’єкту.
Під призмою позамежного в кінцевому розглядав піднесене Шеллінг.
Гегель стверджував, що категорія піднесеного повинна розглядатися як диспропорційність між окремим явищем і втілюваної їм безмежної ідеєю.
