Пейзажна лірика Пушкіна
В рідної природи черпав натхнення Олександр Сергійович Пушкін. Свої ліричні рядки він присвятив кожному пори року. Сліпучу картину сонячного ранку він показав у вірші “Зимовий ранок”. Воно пронизане піднесеним настроєм:
Мороз і сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, один чарівний –
Пора, красуня, прокинься;
Відкрий зімкнуті млістю погляди
Назустріч північної Аврори,
Звездою півночі явися!
Піднесеної лексикою поет передає незвичайну картину ранку. Зима показана яскравими фарбами. Протилежним цього вірша стало його творіння “Зимовий вечір”.
Весни Олександр Сергійович присвятив вірш “Пташка”, літа – “Хмара”. Але найбільше поет любив осінні пейзажі. Навіть сама сумна осінь викликала у нього натхнення:
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса —
Люблю я пишне природи увяданье,
В багрец і в золото одягнені лісу…
Кожне слово тут підкреслює те, як дорога Пушкіну осінь. В цей час йому найкраще писалося. Після прочитання його рядків читач сам починає чекати пору, коли “роняє ліс багряний свій убір…”
