Історія підходу. Визначення
Кластерний підхід — сучасна форма міжгалузевих комплексів; нова технологія управління, яка дозволяє підвищити конкурентноздатність окремої галузі, регіону чи держави в цілому. Слід знати, що в економічну літературу термін «кластер» був введений Майклом Портером у 1990 році. За його словами, це не що інше, як сконцентровані у відповідності з географічною ознакою групи взаємозалежних фірм, спеціалізованих постачальників, компаній у відповідних галузях, постачальників послуг, а також організацій, пов’язаних з їх діяльністю. Сюди доцільно віднести університети, торгові об’єднання, а також агентства зі стандартизації. Причому мова йде про певних областях, що конкурують між собою, але разом з тим ведуть спільну діяльність. Таким чином, в кластерному підході група компаній, взаємопов’язаних і географічно є сусідами, куди включаються і відносяться до них організації, повинна діяти в конкретній області. А також характеризуватися взаємодоповненням і спільністю діяльності.
Світова практика доводить, що в останні 2 десятиліття процес створення кластерів і розвитку кластерного підходу проходив досить активно. Згідно з оцінками експертів, до цього часу близько 50% економік основних країн світу охоплено кластеризацией. Приміром, кластерний підхід в Нідерландах передбачає наявність 20 кластерів, в Індії — 106, у Франції — 96, Італії — 206, у Німеччині — 32 і так далі.
Слід зазначити, що на території США в рамках кластерів діє понад 50% підприємств. При цьому частка ВВП, що виробляється в них, перевищує 60%. В ЄС функціонує понад 2 тис. кластерів. В них зайнято 38% працездатного населення.
Повною мірою використовують кластерний підхід в туризмі, освіті та економіці датська, норвезька, фінська і шведська промисловість. Наприклад, Фінляндія, економічна політика якої заснована на кластеризації, досить довгий період часу займає провідні позиції в світових рейтингах конкурентоспроможності. Слід зауважити, що за рахунок тих кластерів, які відрізняються високою продуктивністю, ця країна, маючи лише 0,5% світових ресурсів лісового походження, забезпечує близько 10% світового експорту продуктів деревопереробки і 25% — паперу. Крім того, на ринку телекомунікацій вона забезпечує 30% експорту механізмів мобільного зв’язку і 40% — мобільників.
На кластери Італії, характеризуються промисловим значенням, припадає 43% усього числа зайнятих в галузі і більше ніж 30% всього обсягу національного експорту. Необхідно відзначити, що досить успішно працюють кластерні структури у Франції (виробництво косметики, продуктів харчування), а також в Німеччині (машинобудування та хімія).
Активно здійснюється процес розвитку кластерного підходу в управлінні, економіці, освіті та інших сферах і, відповідно, формування кластерів і в Китаї та Південно-Східної Азії, зокрема, в Сінгапурі (у сфері нафтохімії), в Японії (галузь автомобілебудування) і в деяких інших країнах. На сьогоднішній день у Китаї функціонує більше 60 особливих зон-кластерів. У них перебуває близько 30 тис. компаній, чисельність працівників яких — 3,5 млн осіб, а рівень продажів — приблизно 200 млрд доларів на рік.
