З історії
Формування поняття «свобода моря» за межами прибережної зони визначають до XV-XVIII століть, коли зав’язалася боротьба двох феодальних держав поділили морські простори між собою – Іспанії і Португалії, з державами, делавшими перші кроки капіталістичного виробництва – Англією, Францією, пізніше і Голландією. В цей час та були вироблені аргументації концепції свободи відкритого моря. Найглибше обґрунтування цієї ідеї вдалося дати голландському діячеві та юриста Гуго де Грооту в брошурі «Вільне море» (1609 рік). Пізніше швейцарському вченому Е. Ваттель вдалося розвинути вчення голландського юриста в публікації «Право народів» (1758 рік).
Утвердження принципу свободи відкритого моря в міжнародному праві – це наслідок необхідності країн в економічних зв’язках, пошуків нових ринків збуту та джерел сировини. Остаточна ратифікація цього положення сталася до кінця XVIII століття. Нейтральні країни, що страждали в ході бойових дій на морях і несли серйозні економічні втрати, виступили за забезпечення свободи судноплавства. Їх інтереси знайшли чітке обґрунтування в російській декларації 1780 року адресованій Франції, Англії та Мадриду. У ній уряд Росії, викладаючи основи свободи судноплавства і торгівлі на морських просторах, оголосило про право нейтральних країн застосовувати відповідний захист при порушенні цих основ.
На початку XIX століття принцип свободи моря було визнано майже всіма державами. Треба зазначити, що серйозна перешкода його глобального твердженням учиняла Великобританія, нерідко претендувала на повне панування у відкритих водах.
