Текстильна виробнича індустрія займає особливе місце в народному господарстві, забезпечуючи споживачів різного рівня одним з найпоширеніших видів матеріальних благ в сегменті легкої промисловості. В залежності від напрямку діяльності учасників цього ринку мова може йти про випуск тканин, трикотажних виробів, килимів і т. д. По мірі свого розвитку ткацьке виробництво ускладнювалося та доповнювалося новими функціями і можливостями. Але для початку варто ознайомитися з історичними етапами становлення даної галузі в Росії.
Історія ткацького виробництва
Ткацька справа в Росії як повноцінний технологічний процес виготовлення текстильних матеріалів слід розглядати починаючи з періоду правління Петра I, коли армія потребувала в новому обмундируванні. Якісне виготовлення давньоруської суконної тканини можливо було лише при організації роботи ткацьких фабрик, чого і було започатковано у 1706 році, коли відкрилося перше полотняне виробництво. Далі був освоєний процес запуску суконних, шовкових і полотняних мануфактур, продукція яких не обмежувалася лише швейними виробами і матеріями. Уже до середини XVIII століття вітчизняна промисловість могла забезпечувати внутрішній ринок не тільки найпростішими тканинами, але й особливими художніми полотнами церковного призначення, а також спеціальної оббивкою меблів.
У той же час до початку XX століття історія ткацького виробництва в Росії була тісно пов’язана з промисловістю більш розвинених європейських держав, як і багатьох інших галузей. Різке зниження залежності від іноземного досвіду і технологій відбулося в першій половині XX століття на тлі інтенсивної механізації текстильних підприємств, що позитивно позначилося і на якості продукції, і на рівні продуктивності. До речі, у 1928 році було зафіксовано, що радянська текстильна галузь використовує близько 4 000 сучасних на той момент ткацьких верстатів з високим ступенем механізації.
Разом з цим активно йшов процес укрупнення комбінатів з вовняними цехами, вводилися бесчелночные верстати, і в цілому реконструювалася організаційна структура виробництв. Надалі ставилися завдання нарощування потужностей з підвищенням обсягів виробництва в межах встановленого планового принципу. Однак ідея модернізації вже не стояло в списку пріоритетів, що позначилося і на якості нової продукції. Довгий час до 1990-х років експлуатувався один і той же технічний фонд без оновлення, що призвело до необхідності задоволення потреб внутрішнього ринку за рахунок більш привабливою за споживчими якостями імпортної продукції.
