Епоха постмодернізму
У Франції філософи Олександр Кожев, Жиль Дельоз, П’єр Клоссовский, Жорж Батай також активно розробляли концепцію симулякра. В інтерпретації Батая це результат відображення у творі мистецтва, слові “містичного”, суверенної життєвого досвіду.
Дельоз прагнув скинути теорію Платона, в якій, як він вважав, симулякр є просто помилковою моделлю. Симулякр, в розумінні Дельоза, – невдала копія, породжує ілюзію подібності. Він суперечить образу і ототожнюється з елементами сторонньої природи. Це явище філософ називав “тріумфом помилкового претендента”. Симулякр може сам виробляти власні копії і приводити до мімікрії реальності, створюючи гіперреальність.
Філософи постмодернізму звернулися до цього терміна, щоб показати, що мистецтво і творчість – це створення образів, що виражають душевний стан людини, далеке від подібності дійсності.
Новий сенс надав терміну Жан Бодріяр, який застосував його ще й по відношенню до соціальної дійсності.
