Ставлення до клятві в християнстві
Якщо звернутися до Старого Завіту, то там можна побачити повчання клястися ім’ям Бога:
Господа, Бога твого, бійся, і Йому одному служи, і до Нього прилепись і Його ім’ям клянися.
Звичай цей був закріплений законом Мойсея. У Старому Завіті можна знайти чимало прикладів різних клятв. Якщо ж звернутися до тексту Нового Завіту, можна помітити, як сильно змінилося ставлення до клятвам. В Нагірній Проповіді Ісус скасовує обряд клястися ім’ям Бога.
З цього моменту, головним свідком людських діянь ставала совість, а совість – це голос Бога в людині. Ісус Христос, накладаючи заборону на клятви, вимовляє такі слова:
Ще чули ви, що сказано древнім: не порушуй клятви, але виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя великого; ні головою твоєю не клянись, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним. Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що зверх цього, те від лукавого.
Так чому не можна клястися у православ’ї? Ісус говорить про те, що під час клятви людина говорить про щось цінне: небі, Батьківщині, власного життя. Однак нічого з цього він не є господарем, нічим з цього він не володіє. Володіє і управляє всім сам Бог. Отже, права розпоряджатися тим, що людина не володіє, він не має. Ось чому не можна клястися Богом, життям або чим-небудь ще.
