У період з 1569 по 1795 рік частину територій сучасних держав − Польщі, Литви, Білорусі та України, – була об’єднана в союз, який носив назву річ Посполита і керований всенародно обраним монархом. У 1794 році там спалахнуло повстання Тадеуша Костюшко, що переросло в повномасштабну національно-визвольну війну, пригнічену регулярними російськими військами. Зупинимося докладніше на її причини і наслідку.
Антинародна Конституція
В останні десятиліття XVIII ст. на території Речі Посполитої значно посилилася соціальна напруженість, викликана загостренням протиріч між шляхтою – представниками привілейованого стану, магнатами – власниками основної частини капіталів і їх одвічними антагоністами – людьми середнього і низького достатку. У цій вкрай нестабільною обстановці передумовами для початку повстання Тадеуша Костюшко стали дії сейму – станового представницького зібрання, прийняв в травні 1791 року, Конституцію, основні положення якої йшли врозріз з інтересами більшості населення.
Характерно, що противники Конституції знайшлися і серед великих магнатів, які організували конфедерацію для боротьби з головним ініціатором її прийняття – королем Станіславом, який негайно оголосив їх бунтівниками і спробував приборкати силою зброї. Можливо, йому б це вдалося, але конфедерати несподівано знайшли союзника в особі російської імператриці Катерини II, яка, по завершенні війни з турками, перекинула їм на допомогу численні військові формування під командуванням двох генералів − М. В. Каховського і М. Н. Кречетнікова. Таким чином, перевага сил виявився на стороні бунтівників, і неугодна народу Конституція була скасована.
Вибухонебезпечна обстановка в країні
Ці події справили істотний вплив на розвиток подальших взаємовідносин між такими великими державами, якими були Росія і річ Посполита. Зокрема, у багатьох великих містах, таких як Варшава, Гродно, Краків і деяких інших, що були створені постійні гарнізони з військових формувань, надісланих Катериною II на допомогу конфедератам. Національна ж армія була частково розпущена, а частково реформована на російський манер. Таке становище викликало масові невдоволення патріотично налаштованих громадян і згодом послужило поштовхом до початку повстання Костюшка 1794 року.
Основна маса населення Речі Посполитої, зовні виражаючи покірність Росії, таємно готувалась до заколоту, спрямованого на відродження національної незалежності. З числа найбільш активних громадян виділилася група на чолі з литовським шляхтичем Тадеушем Костюшко, яка взяла на себе всю організаційну частину задуманого підприємства.
Перша кров
Сигналом до початку бойових дій став напад на один з російських полків, вчинене 12 березня 1791 року кінною бригадою під командуванням відомого військового і державного діяча Речі Посполитої − генерала Мадалинского, ще раніше відмовився підкоритися сейму і виконати його розпорядження про розпуск підпорядкованих йому підрозділів.
Слідом за цим Тадеуш Костюшко, що супроводжується кількома сотнями повстанців, прибув до Кракова, де був всенародно проголошений диктатором, і приніс присягу. Там же народне збори прийняли декларацію, що отримала назву «Акт повстання». На підставі цього документа Костюшко призначався верховним головнокомандуючим збройними силами і отримував всю повноту влади на контрольованій ними території.
До кінця березня того ж року вогнем повстання були охоплені великі частини територій, що входили до складу держави, і командувач російськими військами в Варшаві генерал Игельстром був змушений послати на втихомирення бунтівників всі наявні в його розпорядженні резерви. Одночасно з цим з Росії прибуло численне підкріплення.
Створення повстанської армії
На ранньому етапі повстання Тадеуш Костюшко і його сподвижники зуміли досить вдало скористатися фактором раптовості і в короткий термін знищили значну частину особового складу Варшавського гарнізону, при цьому самому генералові Игельстрому вдалося врятуватися лише завдяки щасливій випадковості.
Це надихнуло бунтівників, і ними була оголошена в країні загальна мобілізація, яка дозволила збільшити чисельність війська до 70 тис. осіб. Проблема полягала лише в тому, що більшість з них не мали вогнепальної зброї і були змушені вести бій підручними засобами – сокирами, косами, списами і т. д.
Обстановка, що передувала початку бойових дій
У квітні 1791 року багатотисячний корпус під особистим командуванням Костюшко перекрив всі підступи до Варшави, а інші підпорядковані йому війська закріпилися на підходах до міст Рави, Вільно, Гродно і Любляни. Поблизу Кракова містився резерв з 8 тис. чоловік для перекидання в райони найгарячіших бойових дій.
Скоро стало відомо, що за наказом імператриці Катерини II на територію Литви вступив полк генерала Салтикова, який складався з 35 тис. прекрасно навчених і озброєних солдатів. Головну ж небезпека для повсталих представляв рухалася від турецького кордону корпус під командуванням А. В. Суворова. Битви минулої війни овеяли його немеркнучої славою, і повсталі не могли не розуміти всієї загрожувала їм небезпеки. У довершення нещасть з Пруссії прибув корпус (55 тис. чоловік), посланий королем Фрідріхом Вільгельмом, вкрай незацікавленим у перемозі конфедератів.
Перемоги і поразки початку війни
У середині квітня російський загін під командуванням полковника П. І. Денисова у взаємодії з пруськими частинами напав на підрозділи, очолювані особисто Т. Костюшко, і, знищивши значну кількість повстанців, притиснув інших впритул до варшавським дільницею. Невдачі пішли і на інших напрямках. Частини генерала Рєпніна підійшли до Вільно і взяли місто в облогу, тоді як інший російський полководець – граф Дерфельден – зайняв Люблін і впритул наблизився до Пулавам. У Кракові ж до того часу вже щосили господарювали прусські солдати.
Частково на руку повсталим зіграли вкрай нерішучі дії російського генерала Рєпніна, медлившего в очікуванні підходу корпусу Суворова. Це дозволило 10-тисячному польському полку вторгнутися в межі Курляндії і досягти Любави. У той же час неабиякий шкоди російським частинам наносили партизанські загони, сформовані та очолювані польським патріотом – відомим композитором-самоучкою М. К. Огинским, обезсмертила ім’я знаменитим полонезом.
Розгром повстання
Але всі ці епізодичні перемоги конфедератів дуже скоро поступилися місцем важких поразок. Так, на початку серпня російський загін полковника Вучетича, знищивши частини литовського магната Хлевинского, захопив Вільно, а генерал Денисов розгромив полк, який охороняв Любаву. Слідом за тим сили повсталих були ослаблені проникла в їх ряди зрадою. Справа в тому, що великий військовий та політичний діяч Речі Посполитої − граф Ф. К. Броницький − несподівано перекинувся на бік противника і навіть зумів створити власну конфедерацію з шляхтичів, які сподівалися отримати вигоду в умовах російського протекторату.
Але справжня трагедія очікувала повстанців 29 вересня 1791 року, коли в бою поблизу міста Мацейвицы, їх військо було вщент розбите російськими частинами, а сам Костюшко потрапив у полон. Звістка про це справило справжню паніку серед захисників Варшави, але, незважаючи ні на що, вони відмовилися скласти зброю. Новообраний головнокомандувач об’єднаних сил конфедератів хорунжий Вавжецкий розіслав у всі кінці країни гінців з наказом терміново поспішати на допомогу столиці, але час був упущений.
А. В. Суворов вже заспівав зайняти стратегічно важливу позицію в передмісті столиці, мав назву Прага. Варшава була приречена. Крім тих частин, що прибули від турецького кордону, в розпорядження прославленого полководця надійшов 30-тисячний корпус прусських союзників. Незабаром відбувся штурм, який завершився взяттям міста, а ще через кілька днів підписано акт про капітуляцію повсталих.
Долі учасників заколоту
Більшість учасників повстання Тадеуша Костюшка було заарештовано, лише деяким з них вдалося зберегти свободу, знайшовши собі притулок на австрійській території. В наступне царювання, коли після смерті Катерини II її місце зайняв імператор Павло I, вони були звільнені з місць ув’язнення, але за умови прийняття присяги на вірність російському уряду.
Сам же Тадеуш Костюшко після свого полону був доставлений в Санкт-Петербург і поміщений в Петропавловську фортецю, але не утримувався у казематі, а в будинку коменданта і жив швидше на правах гостя, ніж в’язня. При Павлові I він і зовсім отримав свободу, прийнявши присягу, як і всі інші учасники заколоту. Більш того, щедрий монарх наказав виплатити йому компенсацію за завдані незручності в розмірі суми, достатньої для покупки 1000 кріпосних душ. Незабаром Костюшко покинув Росію і, влаштувавшись у Парижі, написав Павлу, що не має наміру дотримуватися вимоги, викладені в прийнятої ним присяги. Помер він 15 жовтня 1817 року в Швейцарії.
Підсумки повстання Тадеуша Костюшко
Одним з найважливіших наслідків національно-визвольного руху, очолюваного Тадеушем Костюшко, стало підвищення рівня соціального самосвідомості мас і включення їх у боротьбу проти експлуатації з боку магнатів і шляхти. Найбільш активними учасниками цього процесу був створений «Якобінський клуб», головне відділення якого з 1791 року містилося у Варшаві.
Його члени сміливо висували уряду політичні вимоги. У період повстання з їх ініціативи були притягнуті до суду і страчені багато польські та литовські аристократи, заплямували себе співпрацею з Росією та Пруссією. Крім того, багато членів руху домоглися свого обрання до сейму і на його засіданнях відстоювали інтереси простих громадян країни. Головним же підсумком повстання став поділ Речі Посполитої між Росією, Австрією і Пруссією, вчинений у 1795 році.
