Особливості культури
Ці риси знайшли своє відображення в діяльності буковинців. Так, вони охоче займалися кустарним виробництвом, відхожим промислом. Це був енергійний народ, який зустрічався на сезонних роботах у Росії. У той же час характер його був м’яким. Місцеве населення було ввічливим, скромним, охайним і кілька щеголеватым.
Будинки будувалися таким чином, щоб фасад звертався до півдня. У кожної споруди була «прысьба» – призьба. Як правило, покривали хати білої вапном. Вони були охайними, їх мазали і всередині, і зовні.
Мова місцевого населення відрізнявся тим, що він уникнув «українізації». Завдяки цьому в мові збереглося чимало давньоруських мовних особливостей, їх залишилося більше, ніж у українців. З всіх південноруських діалектів саме ця мова ближче до великоруської.
З 1849 року Буковина здобула фактично автономію, перетворилася в коронну провінцію імперії, а пізніше – в герцогство. Депутатів на Сеймі з числа русинів фактично не було. З цієї причини місцеве населення фактично не розуміло, що таке демократія.
У період панування Австро-Угорщини Буковина переживала найвищий свій економічний і культурний підйом. Зростало населення. Якщо у 1790 році тут було 80000 жителів, в 1835 році тут вже зазначалося 230 000 чоловік, а в 1851 році – 380 000. І тенденція тривала. У 1914 році тут налічувалося більше 800 000 місцевих жителів. Всього за сто з гаком років кількість осіб збільшилось у 10 разів.
Процвітання відбилося і на місті Чернівці. В 1816 році в ньому проживало 5400 чоловік, а в 1890 – 54170. В кінці 19 століття тут була зведена залізниця до Львова. Здебільшого місцеві жителі спілкувалися німецькою мовою. Місто перетворилося на центр німецької, єврейської та румунської культур.
Російськомовне населення зазнавало і румунізації. Всього за 10 років в 1900-1910 роки 32 населених пункти з русинських перетворилися на румунські. У той же час у цей період відзначається 90 % неписьменних в місцевому населенні. Неграмотність була викликана тим, що навчання проводилося німецькою мовою. Австрійці побоювалися зростання російського впливу, вони не давали добро на основу освітніх закладів, де викладання велося б українською мовою. Поширювалися румунські школи.
Російська громадська життя була представлена в кінці 20 століття одним студентським товариством, кількома політичними. Розвиток їх було пов’язане з досить важкими умовами.
Для створення противаги цим явищам австрійські власті підтримували українські руху. Була відкрита школа, в якій навчання проводилося українською мовою. Українізація не було таких великих масштабів, як в Галичині, але вона мала місце і тут.
У 1910 році буковинським губернатором були закриті російські суспільства. Під цей указ потрапило навіть російське суспільство жінок, що містив школу крою та шиття. Майно цих об’єднань влади конфіскували, ліквідувавши і бібліотеки з творами російською мовою. Австрійські влади приділяли особливу увагу протистояння русифікації, оскільки населення даної території по більшій частині було православним. У 20 столітті кожному, хто випускався з духовної семінарії в Буковині, давали підписати документ із заявою про те, що людина «відрікається від російської народності, що відтепер не буде називати себе росіянином, лише українцем і тільки українцем». Якщо випускник відмовлявся, в приході йому відмовляли. Текст цього зобов’язання подавався на німецькій мові.
Всі ці події пояснюють особливості культури, що утворилася в Буковині.
