Визначення поняття
Розвиток сучасного управління неможливе без визнання всі зростаючої ролі кожної людини у виробничих процесах. При існуючих в даний час умовах, в яких значно прискорюються технологічні нововведення, загострюється конкуренція і відбувається глобалізація економіки, основним ресурсом підвищення ефективності організації є підприємницькі та творчі здібності, кваліфікація і знання працівників.
Протягом 20 ст. в системі управління кадрами організацій відбувалися істотні зміни. Спочатку працівники розглядалися лише як засіб, необхідного для отримання результату. Тому на підприємствах у межах технократичного менеджменту існувала система управління кадрами. Люди при цьому розглядалися на одному рівні з машинами, сировиною і обладнанням, у межах виконуваної ними основної функції – праці, що вимірюється витратами робочого часу.
В 50-е і 60-е роки минулого століття виникло управління персоналом. Працівник при цьому став розглядатися не як той, хто виконує трудові функції, а як суб’єкта трудових відносин, активного елемента внутрішнього середовища будь-якої організації. У цей же період з’явилося нове поняття. Їм було затверджено наявність «людського капіталу». Воно являло собою цілий комплекс успадкованих і набутих якостей (освіти, знань, придбаних на робочому місці), здоров’я і інших компонентів, які могли бути використані для виробництва послуг і товарів.
З плином часу з’явилося поняття ще більш ємне. Працівники підприємства почали оцінюватися як людський ресурс, що має свою специфіку в зв’язку з тим, що:
Однак знання і здібності людей, їх професіоналізм і кваліфікація розподілені між ними нерівномірно. Саме тому кожному працівнику потрібно перепідготовка та постійне навчання, а також підтримка його трудової мотивації.
