Пристрасть до частого причастя
Благочестиві читачі не здивуються, а іншим представлена інформація до роздумів.
Одним з видів духовної принади є часте причастя. Перед читачами дві історії, розказані священномучеником Арсенієм (Ждановским) у своїй книзі “Духовний щоденник”.
Одна жінка причащалась щодня. Духовенство звернув на це уваги, доручивши священика, у якого вона сповідалася, перевірити панночку. Той, у свою чергу, велів їй сповідатися кожен день і не допускав до причастя, коли вважав це корисним для свого чада.
Тільки жінка байдуже ставилася до заборон духівника, вона почала переходити з церкви до церкви, продовжуючи щодня причащатися. В кінцевому підсумку духовне керівництво отследило її і заборонило приступати до таїнства.
Але героїню оповідання це не збентежило, вона вирішила, що може причащатися і вдома. Господь давно дав їй право втілювати хліб і вино в свої тіло і кров. Жінка почала здійснювати “літургію” самостійно, причащаючись на дому.
Закінчилося це сумно: дама зійшла з розуму, її забрали у відповідний заклад.
Ще одна жінка, що перебуває в духовній принади, вимагала щоденного причастя. Священик розсудливо поставився до її вимог і задав питання: чи достойна пані приступати настільки часто до таїнства? Та, зрозуміло, була “варта”, бо “не мала гріхів”, про що і повідомила батюшки.
Як часто потрібно причащатися? Точну відповідь на поставлене запитання може дати лише священик, у якого сповідається чоловік. Як бути тим, хто не має духовного наставника і приступає до таїнства сповіді у різних батюшок?
Мінімум, згідно з яким необхідно причащатися, становить 5 разів на рік. В кожен пост по одному разу і у власний день іменин. Всього чотири тривалих посту, відповідно стільки ж разів людина приступає до таїнства причастя.
Хтось причащається раз на місяць, інші – два рази. Є люди, приступають до причастя раз в тиждень, але вони є парафіянами якогось храму, а не рідкісними його відвідувачами.
