Черга на житло в СРСР
Якщо не в усіх, то в багатьох, хто не жив у часи СРСР, в голові сидить чітка установка, що “в СРСР житло всім роздавали безкоштовно”. Насправді існувало 4 способу обзавестися житлом:
- Отримати квартиру від держави.
- Побудувати власний будинок.
- Купити квартиру за допомогою кооперативу.
- Отримати житло за місцем прописки від батьків.
З кооперативами справа виглядала так. Створювався житловий кооператив. У нього було право на отримання позики від держави або підприємства (якщо він створився на підприємстві чи в організації). На ці гроші будували будинок. Далі все просто: бажаєте кооперативну квартиру, платите вступний внесок і здійснюйте щомісячні платежі. З членів кооперативу формувалася чергу на отримання квартири. Коли будівництво було закінчено і всі квартири розподілені між черговиками, призначався позичковий платіж для кожного члена кооперативу, щоб погасити борг перед позичкодавцем.
Був також варіант побудувати власне житло. Особливо це практикувалося в 50-х. З житловим фондом в повоєнний час було складно, більшість будівель були зруйновані. Повернути масове будівництво житла швидко не виходило, і держава почала видавати ділянки під індивідуальне будівництво в оренду. Це була проста і швидка процедура. У межах міста можна було отримати 4-6 соток, в селах і селищах – до 15 соток. Будівництво здійснювалося строго за проектом. Коли проект був затверджений, видавалася безвідсоткова позика (до 70% від необхідної суми). Вона підлягала погашенню у найближчі 10-15 років.
Отримати житло від держави можна було ведомственно – від підприємства або за місцем проживання (по черзі в райгорисполкоме). Щоб стати на облік, потрібно було дотримати певний порядок: спочатку зібрати всі необхідні довідки (склад сім’ї, наявне вже на даний момент житло), взяти характеристику з місця роботи і всі ці документи надати в житлову комісію виконкому або підприємства. Якщо людина отримувала схвалення, то у випадку з відомчим житлом йому присвоювався номер і місце в черзі; у випадку з міською чергою документи направлялися у виконком. Відмовити могли, якщо за підрахунками кількість вже наявних квадратних метрів на людину перевищувало норму. В залежності від розташування одержуваної квартири терміни дуже різнилися. На периферії отримати квартиру можна було у термін від декількох днів до кількох років, якщо справа стосувалася великих міст, чекати можна було десятиліттями.
Працівникам нових заводів, тільки відбудованих підприємств отримати житло було нескладно, а ось змінити роботу – проблематично. Таким чином, СРСР “прив’язував” співробітників не тільки пропискою, але й житлом.
