Дебют
Вперше на сцену наш герой потрапив, коли йому виповнилося вісім років.
Жовтневий палац культури міста Києва гостинно відчинив для нього двері у велике мистецтво. В той день хлопчик виконав кілька пісень російською, українською та італійською мовами. Під час застілля після концерту він набив повні кишені цукерок і познайомився з космонавтом Павлом Поповичем.
Тоді ж юний Борис Сандуленко привернув увагу серйозних педагогів, також присутніх на концерті.
Вперше ж талант чотирнадцятирічного співака був визнаний глядачами під час його участі у новорічному “Блакитному вогнику” 1963 року, коли Борис так зворушливо виконав пісню “О, соле міо”, що його почали називати українським Робертіно Лоретті.
Юність і освіта
Юність Бориса була блискучою. Вже в дванадцять років він став особистим гостем популярної зірки Робертіно Лоретті, побувавши у нього в Італії. У своїй сім’ї він став дуже поважаємо і вже міг циганської традиції робити зауваження своїм молодшим братам і сестрам. В обов’язки підлітка Бориса Сандуленко входило також і їх виховання, якщо видавалися вільні хвилини. Проте вони з кожним днем ставали все більшою рідкістю.
Заробляв Борис вже нарівні зі своїм батьком, але як і раніше усе ще не міг не те що йому суперечити, але й взагалі розкривати рот, якщо Сандуленко-старший говорив.
На відміну від своїх побратимів-циган, що надсилали своїх дітей в школу лише для того, щоб вони навчилися читати і писати, вважаючи, що навчання після третього класу – це марна трата часу, батько Бориса змусив свого сина пройти весь курс навчання в середній школі і стати одним з найбільш унікальних в плані освіти ромських дітей міста Києва.
Після школи Борис Сандуленко навчався у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського, знову повернувшись на телевізійний екран у святковому телевізійному концерті в честь 7 листопада 1971 року.
Глядачі швидко полюбили його за особливу щиру манеру виконання, що складається в легкому польоті його голосу, незримо змінює інтонацію з хрипкого полушепота до фантастичної висоти.
