Питання про те, звідки з’явилися слов’яни, коли і де виник слов’янський народ, що хвилюють людей, які бажають знати свої корені. Наука вивчає етногенез слов’янських племен, спираючись на археологічні, лінгвістичні та інші відкриття, але не дає однозначної відповіді на багато непрості питання. Існують різні, іноді протилежні точки зору вчених, але їх достовірність викликає сумніви навіть у самих авторів з-за недостатності вихідного матеріалу.
Перші відомості про слов’ян
Достеменно відомо, звідки з’явилися перші відомості про слов’ян. Письмові свідчення існування слов’янських племен датуються I тис. до нашої ери. Ці дані заслуговують довіри вчених, так як знайдені в джерелах грецьких, римських, візантійських і арабських цивілізацій, що вже мали свою писемність. Поява ж слов’ян на світовій арені відбувається в V столітті н. е.
Сучасні народи, що населяють Східну Європу, коли єдиною спільністю, яку прийнято називати праславянами. Вони, у свою чергу, у II ст. до н. е виділилися з ще більш давньої індоєвропейської спільності. Бо всі мови слов’янської групи вчені відносять до цієї мовної сім’ї.
Однак при всій схожості мов і культури між слов’янськими народами існують і великі відмінності. Так стверджують антропологи. Так з одного чи ми племені?
Де ж місце проживання слов’ян?
На думку вчених, в давнину існувало якесь співтовариство, етнос. Проживав цей народ на невеликій території. А ось назвати адресу цього місця, повідомити людству, звідки з’явилися слов’яни в історії європейських держав, фахівці не можуть. Вірніше, не можуть дійти згоди з цього питання.
Але вони єдині в тому, що слов’янські народи взяли участь у масовій міграції населення, яке відбувалося у світі пізніше, в V-VII століттях, і називалося Великим переселенням народів. Розселялися слов’яни у трьох напрямах: південному, на Балканський півострів; у західному, до річок Одер і Ельба; у східному, по Східно-Європейській рівнині. Але звідки?
Територія центральної Європи
На сучасній карті Європи можна знайти історичну область під назвою Галіція. Сьогодні частина її знаходиться на території Польщі, а інша – в Україні. Назва області дало вченим можливість припустити, що колись тут мешкали галли (кельти). У такому разі областю початкового проживання слов’ян може бути північ Чехословаччини.
І все-таки звідки з’явилися слов’яни? Опис ареалу їх проживання в III-IV століттях залишається, на жаль, на рівні гіпотез і теорій. Джерел інформації для цього часу майже немає. Археологія теж не в змозі пролити світло на цей проміжок часу. Фахівці намагаються побачити слов’ян у носіях різних культур. Але і в цьому багато спірного навіть для самих професіоналів. Наприклад, черняхівська культура довгий час ставилася до слов’янських, і на цій підставі робилися багато наукові висновки. Зараз же все більше фахівців схильні вважати, що дана культура утворена вона відразу кількома етносами з переважанням іранців.
Вчені робили спроби визначитися з місцем проживання прославян з аналізу їх лексики. Найбільш достовірним могло б бути визначення, звідки з’явилися слов’яни, за назвами дерев. Відсутність у слов’янському лексиконі найменувань бука і ялиці, тобто незнання таких рослин, вказує, на думку вчених, на можливі місця формування етносу на півночі чи півдні Білорусії. Знову ж таки, робиться посилання на те, що межі зростання цих дерев за багато століть могли змінитися.
Велике переселення
Гуни, кочове войовниче плем’я, перемещавшееся по території Далекого Сходу і Монголії, тривалий час вели військові дії з китайцями. Зазнавши нищівної поразки у II столітті до нашої ери, вони кинулися на захід. Шлях їх пролягав по заселеним районах Середньої Азії і Казахстану. Вони вступали в сутички з населяли ті місця племенами, захоплюючи з собою по дорозі від Монголії до Волги народи іншого етносу, насамперед угорських та іранських племен. До Європи ця маса підійшла, вже не будучи етнічно однорідною.
Племінний союз алан, що жили в той час на Волзі, надав потужний опір наступаючої силі. Теж кочовий народ, загартований у боях, вони зупинили рух гунів, затримавши їх на два століття. Проте в кінці IV століття алани зазнали поразки і визволили гунам дорогу в Європу.
Дикі войовничі племена перейшли Волгу і кинулися до Дону, до місць проживання племен черняхівської культури, викликаючи у тих жах. По дорозі вони розгромили країну аланів і готів, частина яких пішла в Передкавказзя, а частина кинулася з масою переможців на захід.
Результат гуннської навали
В результаті цієї історичної події відбулося значне переміщення населення, змішання етносів і зміщення традиційних місць проживання. При такому зміні орієнтирів сформулювати достовірно і коротко, звідки з’явилися слов’яни, вчені не беруться.
Найбільше міграція торкнулася степових і лісостепових районів. Імовірно, відходили на схід слов’яни мирним шляхом асимілювали народи інших племен, у тому числі і місцевих іранців. Маса народу складного етнічного складу, рятуючись від гунів у V столітті вийшла до середнього Дніпра. Вчені підкріплюють цю теорію появою в цих місцях поселення з назвою Київ, що в перекладі з одного з іранських діалектів означає «містечко».
Потім слов’яни перейшли Дніпро і просунулися в басейн річки Десни, яка була названа слов’янською назвою «Права». Можна спробувати простежити, звідки і як з’явилися слов’яни в цих місцях, за назвами річок. На півдні великі річки не змінювали своєї назви, залишаючи старі, іранські імена. Дон – просто ріка, Дніпро – глибока ріка Рось – світла річка і т. д. А ось на північному заході України і майже по всій Білорусії річки носять суто слов’янські назви: Березина, Тетерів, Горинь і т. д. Безсумнівно, це свідчення існування в цих місцях стародавніх слов’ян. Але визначити, звідки з’явилися слов’яни тут, встановити маршрут їх переміщення дуже важко. Всі припущення будуються на дуже спірному матеріалі.
Розширення слов’янської території
Гунів не цікавило, звідки з’явилися слов’яни в цих краях, і куди вони відступають під натиском кочівників. Вони не прагнули до знищення слов’янських племен, їх ворогами були германці та іранці. Скориставшись ситуацією, слов’яни, котрі до того дуже невелику територію, значно розширили свій ареал проживання. До V століття триває рух слов’ян на захід, де вони все далі відтісняють германців до Ельби. В цей же час відбувається колонізація Балкан, де місцеві племена іллірійців, далматія і фракійців були досить швидко і мирно асимільовані. Цілком впевнено можна говорити і про аналогічний рух слов’ян у східному напрямку. Це дає деяке уявлення про те, звідки з’явилися слов’яни на руських землях, в Україні і Білорусії.
Вже через століття при збереженому на Балканах місцевому населенні греків, волохів і албанців головну роль в політичному житті все більше відіграють слов’яни. Тепер їх переміщення в сторону Візантії було направлено як з боку Балкан, так і з низин Дунаю.
Є ще одне думку ряду фахівців, які на питання про те, звідки з’явилися слов’яни, коротко відповідають: «Нізвідки. Вони завжди жили на Східно-Європейській рівнині». Як і інші теорії, ця підтверджується непереконливими аргументами.
І все-таки будемо вважати, що коли-то єдині праслов’яни розділилися в VI-VIII століттях на три групи: південних, західних і східних слов’ян під натиском міграційної маси людей змішаного етносу. Їх долі в подальшому будуть стикатися і впливати один на одного, але тепер у кожної гілки буде відбуватися своя історія.
Принципи розселення слов’ян на сході
Починаючи з VI-VII століть з’являється більше документальних свідчень про праславянах, а тому більше достовірної інформації, над якою працюють фахівці. З цього часу наука знає, звідки з’явилися східні слов’яни. Вони, йдучи від гунів, заселили територію Східної Європи: від Ладоги до чорноморського узбережжя, від Карпатських гір до Поволжя. Історики нараховують на цій території ареали тринадцяти племен. Це в’ятичі, радимичі, поляни, полочани, волиняни, ільменські словени, дреговичі, деревляни, уличі, тиверці, сіверяни, кривичі і дуліби.
Звідки з’явилися східні слов’яни на руських землях, видно з карти розселення, але хочеться звернути увагу на специфіку вибору місць поселення. Очевидно, тут мали місце географічний та етнічний принципи розселення.
Спосіб життя східних слов’ян. Питання управління
У V-VII століттях слов’яни жили ще в умовах родового ладу. Усі члени общини були пов’язані кровним спорідненням. В. О. Ключевський писав, що родовий союз тримався на двох опорах: на влади родового старшини і неподільності родового майна. Важливі питання вирішувалися народним зборами, віче.
Поступово родові відносини стали розпадатися, основною господарською одиницею стає сім’я. Формуються сусідські громади. У сімейну власність входили будинок, худоба, інвентар. А луги, вода, ліси і земля залишалися власністю громади. Стало відбуватися поділ на вільних слов’ян і рабів, якими ставали захоплені бранці.
Слов’янські дружини
З виникненням міст з’явилися озброєні дружини. Бували випадки, що вони захоплювали владу в тих поселеннях, які повинні були охороняти, і ставали князями. Відбувалося злиття з племінної владою, а також розшарування давньослов’янського суспільства, утворювалися класи, правляча верхівка. Влада з часом ставала спадковою.
Заняття слов’ян
Основним заняттям давніх слов’ян було землеробство, яке з часом ставало більш досконалим. Поліпшувалися знаряддя праці. Але аграрний праця не був єдиним.
Жителі рівнини розводили худобу і птицю. Велика увага приділялася конярству. Коні і воли були основною тягловою силою.
Слов’яни займалися полюванням. Добували лося, оленя, іншу дичину. З’явився промисел хутрових звірів. У теплу пору року слов’яни займалися бортництвом. Мед, віск та інша продукція йшла на харчування, а крім того, цінувалася при обміні. Поступово окрема сім’я могла обходитися без допомоги громади – так зароджувалася приватна власність.
Розвивалися ремесла, спочатку необхідні для ведення господарської діяльності. Потім можливості ремісників розширювалися, вони все більше віддалялися від сільськогосподарської праці. Майстри стали селитися в місцях, де легше було продавати свою працю. Це були поселення на торгових шляхах.
Торгові зв’язки мали велике значення у розвиток давньослов’янського суспільства. Саме у VIII-IX столітті зародився шлях «з варяг у греки», на шляху якого виникали великі міста. Але він був не єдиним. Слов’яни освоювали та інші торгові шляхи.
Релігія східних слов’ян
Східні слов’яни сповідували язичницьку релігію. Вони шанували силу природи, багатьом Богам молилися, приносили жертви, зводили ідолів.
Слов’яни вірили в домовиків, лісовиків, русалок. Щоб захистити себе і свій будинок від нечистої сили, майстрували обереги.
Слов’янська культура
Слов’янські свята також були пов’язані з природою. Святкували поворот сонця на літо, проводи зими, зустріч весни. Дотримання традицій та обрядів вважалося обов’язковим, і що з цього дійшло до наших днів.
Наприклад, образ Снігуроньки, яка приходить до нас у зимові свята. Але її придумали не сучасні автори, а наші давні предки. Звідки з’явилася Снігуронька в язичницькій культурі слов’ян? З північних районів Русі, де взимку будували фігури-обереги з льоду. Молода дівчина тане з приходом тепла, але в будинку до наступної зими з’являються інші обереги.
