Поняття про прекрасне
Пізніше через місця, в яких розташовувалися поселення слов’ян, проходив шовковий шлях, який став джерелом грошових надходжень. Монетні поховання різної величини досі знаходять на території сучасної Білорусі та західної України. На світовому ринку чужинці цінували шовк набагато вище золота, а от у слов’ян він особливим попитом не користувався. Більше того, вони вважали його мізерними товаром, воліючи тканини з природних трав свого регіону.
При цьому слов’яни були наділені почуттям краси, цінували незвичайні костюми, прикрашені вишивкою або оригінальною обробкою. Великою популярністю користувався річкові перли. На костюм самої простої селянки йшло до 200 перлин. Масово вироблялася біжутерія. Це були кільця, підвіски, ланцюжки.
По мірі розвитку державності і під впливом Візантії почалося зубожіння слов’ян, що жили на землі. З тих пір тільки костюм перших осіб держави залишався шикарним і багатим. По складовим частинам і своїм кроєм він продовжував копіювати початкове язичницьке вбрання простих аріїв (хоч і виготовлявся при цьому з більш дорогих матеріалів).
Своє трепетне ставлення до природи слов’яни перенесли на більш пізні часи, коли створювалися міста. У слов’янській культурі з’являється поняття “місто-сад”. Ними вважалися Путивль, Москва, Ярославль, Київ, Нижній Новгород, Муром, Володимир. Особливість цих населених пунктів полягала в тому, що кожну окрему споруду оточував присадибна ділянка з лазнею і окремим колодязем.
У ведичній культурі в Росії високо цінувалося оточення житла первозданним лісом, чистим повітрям і пахучими полями. Слов’яни спочатку прагнули будь-яке своє спілкування з природою перетворити на своєрідний курс ароматерапії, насолоджуючись цілющими травами і настоями, соком, зібраним з дерев. У побуті повсюдно використовувалися полин, кропива, льон, коноплі. Часто вони слугували сировиною для виготовлення різноманітних цілющих і пахучих зборів, настоїв.
Достаток і достаток, які проявлялися в побуті особливо наочно, були наслідком високої працьовитості і розумної організації. У постійних трудах і турботах жили всі члени суспільства без винятку. Для цього в кожній світлиці встановлювалося веретено або прядка, гребені для чесання куделі. Скрізь зустрічалися сліди невтомною і постійної роботи.
Кочівники, які жили по сусідству зі слов’янами, вважали їх справжніми чарівниками в плані працьовитості. Своє відношення з природою, яку вважали своєю покровителькою, селяни переносили в молитовні храми. Через це носії язичницького православ’я неодноразово піддавалися гонінням і утискам.
При цьому вони з забобонним страхом продовжували ставитися до обрядів, які проводили чародії. Ті ж дивувалися новим поколінням людей, які ставали занадто корисливими.
