Язичництво
Близькість з природою високо цінувалася у ведичній культурі древніх слов’ян. В ній шанувався бог, а кожна людина вважався сином природи. З цих міркувань слов’яни і іменували себе язичниками.
Спорідненість із навколишнім світом наділяло їх особливим розумінням світу. Порівнюючи могутність природи з вчинками земних владик, язичники приходили до висновку про незначущість мирських цінностей.
У власному світосприйнятті слов’яни практикували принцип єдинобожжя. Вважалося, що світ відкритий погляду кожного готового пізнавати істину. Важливо було розуміти, що навколишнє нас дійсність є джерелом усіх знань, критерієм істинності тверджень.
Визначаючи кінцеву мету життя, слов’янської ведичної культури особливу увагу приділяли наживання. Це було важливо, щоб вказати на постійну працю, необхідний для духовного зростання.
