Розвиток і еволюція
У ведичній культурі древніх містилося глибинне розуміння фундаментального значення зміни поколінь в еволюційному розвитку суспільства. Слов’яни при цьому приходили до висновку, що вічне життя може бути досягнута, але тільки групою. У цьому випадку плем’я, рід або соціум повинні дотримуватися ключовий закон еволюційного розвитку, який полягає в постійній зміні поколінь.
Дане фундаментальне положення про вічне життя було включено в язичницький канон триєдності. Язичники прекрасно розуміли, що однією тільки плодючістю не вдасться забезпечити вічне життя соціального організму. Важливо передавати новим поколінням освіту і виховання.
Тут велику роль грали книги ведичної культури стародавніх слов’ян. На язичницьких зображеннях можна побачити їх як символи освіти, виховання, знань і грамотності.
Природно, найбільш продуктивним було створення гармонійних умов розвитку в середовищі трудівників зі свого найближчого оточення, тобто в колі сім’ї. Культуру вони передавали на прикладі старших. Нове і старе повинно було створювати єдине гармонійне освіта. У сучасному світі також існує таке поняття, яке називають прийомом занурення в середу творчості і творення.
Протягом тисячоліть цей спосіб використовувався у ведичній культурі древніх слов’ян. Існуюча установка на творчість і праця ставала основою світобудови і соціального благополуччя. Підтримувався культ сімейного патріархального укладу. З любов’ю, ласкою, гідністю та повагою до батьків зверталися діти.
