Довгі роки еміграції
Говорячи про життєписі святителя Миколая Сербського, не можна не зупинитися на важких останніх роках життя. Після розгрому фашистів владика Микола обирає тернистий шлях еміграції. У 1946 році з сильно підірваним здоров’ям він прибуває в Америку, все далі від рідної Сербії. У перший же рік святителю Миколаю присуджується ступінь доктора богослов’я Колумбійського університету. Не тільки православні християни, але і інші конфесії в Америці вважають владику Миколая апостолом і місіонером Нового Світу. Він продовжує літературну та проповідницьку діяльність.
Пізніше Микола видаляється в російський монастир Святого Тихона. Там він викладає в духовній семінарії, потім стає її ректором. Підтримує зв’язок із співвітчизниками на батьківщині – пише листи, підбадьорює, повчає, посилає допомогу. Своєму племіннику він пише: «Я не можу жити і мовчати. На батьківщині мені цього не дозволять, а для в’язниці я вже занадто старий». Багато в Сербії його вже забули, але комуністи продовжують іменувати його зрадником і ворогом народу. Громадянства соціалістичної Югославії він був позбавлений з перших же днів.
Книги святителя Миколи Сербського читають потайки. Владика пише і проповідує до останньої години свого земного життя. У неділю вранці 18 березня 1956 року в монастирі Святого Тихона під час молитви перед Божественною літургією святитель Микола Велимирович мирно відійшов до Господа. Весь світ попрощався з великою особистістю.
