Посада Путіна: назва, дата вступу і проведення інавгурації президента

Посада Путіна – президент Російської Федерації. Він очолює нашу країну з 7 травня 2000-го з перервою в чотири роки, коли главою держави був Дмитро Медведєв. В даний час триває четвертий термін Путіна на цій посаді, він розпочався 7 травня 2018 року. У цій статті ми розповімо про посади президента, ким Путін був раніше, які посади займав у 90-ті роки при першому президентові країни Бориса Єльцина.

Президент

Президент – посаду Путіна, яка є вищим державним постом в Російській Федерації. Президент одночасно є головною держави.

Варто зазначити, що більшість його повноважень мають безпосередньо виконавчий характер, тобто відносяться безпосередньо до виконавчої влади. При цьому частина експертів, які оцінюють сучасний стан держави і політики в країні, наголошують, що у президента Росії можна віднести до однієї конкретної гілки влади. Він як би підноситься над усіма ними, так як здійснює координуючі функції. Доказом цього слугує і той факт, що президент Російської Федерації має право розпуску Державної думи – органу законодавчої влади.

За чинною Конституцією президент вважається її гарантом, а також гарантом прав і свобод людини і громадянина. До того ж він займає посаду Верховного головнокомандувача, фактично підносячись над усіма армійськими керівниками. Саме від його рішення залежать ключові питання оборони держави.

Ще однією основною функцією президента є право визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики.

Дитинство і юність

Посада Путіна, яку він зараз займає, – це найвищий пост в сучасній Росії. Тому цікаво, як він до нього прийшов, яким був його шлях, ким варто було працювати раніше, щоб у майбутньому стати главою держави.

Володимир Путін народився в Ленінграді в 1952 році. Жив з батьками у звичайній комунальній квартирі в Басковом провулку. Пізніше він згадував, що з дитинства захоплювався фільмами про розвідників, що зумовило вибір його професії.

До 1965 році він закінчив восьмирічку, після чого відправився навчатися в спецшколу з хімічним ухилом. Практично відразу після випускного він відправився в місцеве управління КДБ, розповівши про свої плани стати розвідником. Його вислухали і порадили для початку отримати поглиблене гуманітарну освіту.

Він вступив на юридичний факультет Ленінградського державного університету. Будучи студентом, вступив в комуністичну партію Радянського Союзу. Саме тоді вперше зустрів Анатолія Собчака, який в перспективі зіграє важливу роль у його кар’єрному зростанні. У той час Собчак був доцентом ЛДУ.

Служба в органах безпеки

Герой нашої статті планомірно йшла до своєї мети. Закінчивши ЛДУ в 1975 році, він отримав розподіл якраз в КДБ. Пройшовши курси підготовки оперативного складу, Путін почав працювати в територіальних органах держбезпеки у званні старшого лейтенанта юстиції.

З 1977 році був переведений по лінії контррозвідки в слідчий відділ ленінградського управління.

У середині 80-х Путін, вже у званні майора, навчався по лінії легальної та нелегальної розвідки. З 1985 по 1990 рік працював у Німецькій Демократичній республіці по лінії зовнішньої розвідки. Зокрема, працював у складі розвідгрупи в Східній Німеччині. У сферу його інтересів в той час входили країни Західної Європи, які вважалися союзниками США. Насамперед, звичайно, ФРН.

Після закінчення відрядження і повернення в СРСР Путін відмовився від переведення в центральний апарат КДБ. Звільнився з органів у званні підполковника в серпні 1991 року після виступу Собчака проти ГКЧП.

Робота з Собчаком

Путін офіційно залишався в службі держбезпеки, вже з 1990 року його фактичним місцем роботи був рідний Ленінградський державний університет. Він був помічником ректора Станіслава Меркурьева, курируючи міжнародні питання. Саме Меркур’єв порекомендував Путіна Собчаку як відповідального і старанного працівника.

Посада Путіна з травня 1990 року – радник Собчака, керівника міської ради депутатів Ленінграда. Коли Анатолій Олександрович переміг на виборах мера міста у червні 1991 року, герой нашої статті перейшов у міську адміністрацію, посівши місце голови комітету із зовнішніх зв’язків. Він залучав інвестиції в Північну столицю, курирував співробітництво з закордонними компаніями, відповідав за розвиток туризму.

З весни 1994-го отримав посаду першого заступника Собчака. Колишня посаду Путіна залишилася при ньому, він раніше очолював комітет.

Переїзд до Москви

Переїзд Путіна до Москви відбувся в серпні 1996 року, після поразки Анатолія Собчака на губернаторських виборах. Він отримав посаду заступника керуючого справами президента. У той час цю посаду обіймав Павло Бородін. Це перша посада Путіна в Москві.

Вже в березні 1997-го він очолив головне контрольне управління президента Росії, з тих пір фактично працюючи в команді Єльцина. Навесні 1998-го його підвищили до першого заступника глави адміністрації.

Важливий етап у його кар’єрі пов’язаний з липнем 1998-го. Нова посада Путіна – директор Федеральної служби безпеки. Вже восени він почав масштабну реорганізацію відомства. Зокрема, в заслугу йому ставлять забезпечення безперебійного фінансування, підвищення зарплати співробітникам.

Дивіться також:  Петро Петрович Орлов - радянський тренер і фігурист

Вважається, що попереднє рішення про передачу влади Путіну було прийнято Єльциним у травні 1999 року. Тому важливо відстежити, яку посаду займав Путін при Єльцині.

Примітно, що директор ФСБ – не найзначніша з них. 9 серпня 1999-го герой нашої статті очолив російський уряд у статусі прем’єр-міністра. У той же день Єльцин записав телезвернення, в якому назвав Путіна своїм наступником.

Малопопулярного в минулому політика було необхідно терміново “розкручувати”, щоб на майбутніх президентських виборах він прийшов до перемоги. Відбулися вони раніше, ніж було заплановано спочатку, так як 31 грудня Єльцин оголосив про відхід у відставку і призначення Путіна виконуючим обов’язки президента Росії. Ось які посади займав Путін при Єльцині.

Вибори відбулися 26 березня 2000 року. Путін отримав на них переконливу перемогу, набравши в першому турі майже 53 відсотки голосів. Офіційний вступ Путіна на посаду президента Росії відбулося 7 травня.

Ті вибори були найбільш конкурентними за останні роки, принаймні за кількістю учасників. Всього до голосування допустили одинадцять кандидатів. При цьому відразу четверо з них не набрали навіть одного відсотка голосів. Це Умар Джабраїлов, Олексій Подберезкин, Юрій Скуратов і Станіслав Говорухін. Рубіж в один відсоток подолала Елла Памфілова, близько півтора відсотків виборців проголосували за Костянтина Титова.

П’яте місце зайняв Володимир Жириновський, чия популярність з 1991 року, коли його партія перемагала на виборах у Державну думу, істотно впала. Він отримав тільки 2,7 % голосів. Четвертим став Аман Тулєєв (2,95 %), третє місце було у Григорія Явлінського – 5,8 %.

Основним конкурентом ” Путіна на виборах вважався лідер комуністів Геннадій Зюганов. Так і вийшло, йому вдалося набрати майже 29 з половиною відсотків голосів, чого виявилося недостатньо для призначення другого туру.

Путін переміг, заручившись підтримкою майже 40 мільйонів виборців.

Інавгурація

Саме 7 травня відбулася урочиста церемонія передачі влади новому главі держави. Як і годиться, вступ Путіна на посаду транслювалося в прямому ефірі центральними телеканалами.

Церемонія відбулася у Великому Кремлівському палаці. Це було одне з нововведень, так як до цього Борис Єльцин двічі брав владу в Державному Кремлівському палаці. У 2000 році вперше вона супроводжувалася молебнем патріарха Московського і Всієї Русі. З тих пір це вважається традицій.

Сценарій інавгурації і порядок її проведення залишаються незмінними вже протягом багатьох років. Церемонія вступу на посаду Путіна почалася з прийняття присяги у присутності депутатів, членів Ради Федерації, суддів Конституційного суду.

На інавгурацію президента, за сценарієм церемонії, Путін прибуває з свого робочого кабінету у Великому Кремлівському палаці. Під палац він піднімається по Червоному ганку, перед цим привітавши президентський полк, який спеціально для цього вибудовується на Соборній площі.

У Кремль новий глава держави приїздить в складі кортежу через Спаські ворота. Під фанфари піднімається по парадних сходах, сходить на подіум, попередньо пройшовши через Олександрівський і Георгіївський зали Кремля.

При вступі на посаду президента Путін поклав руку на спеціальний екземпляр Конституції, вимовивши текст присяги. Тільки після цього глава держави офіційно вступає на посаду. Урочисто оголошує про це голова Конституційного суду. Після звучить гімн Росії, а над резиденцією глави держави піднімається дублікат президентського штандарту.

При вступі на посаду президента РФ Путін звертається з коротким зверненням до громадян Росії, яке транслюється в прямому ефірі. Потім на Кремлівській набережній проводиться 30 урочистих залпів з холостих набоїв артилерійських знарядь.

На завершення глава держави виходить з Андріївського залу на Соборну площу, щоб прийняти парад президентського полку.

Другий термін

Продовжуємо розповідати докладно про посадах Путіна по роках. Після закінчення першого терміну Володимир Володимирович прийняв рішення брати участь в президентських виборах в 2004 році.

Цього разу в голосуванні брало участь значно менше кандидатів – лише шість осіб. Цього разу останнє місце залишилося за Сергієм Мироновим, не змогли набрати навіть одного відсотка голосів. Трохи більше двох відсотків отримав кандидат від ліберал-демократичної партії Олег Малишкін. Майже чотири відсотки набрала єдина жінка серед кандидатів – Ірина Хакамада.

Трійку лідерів на цей раз замкнув Сергій Глазьєв, за нього проголосували всього 4,1 відсотків виборців. Друге місце у кандидата від Комуністичної партії Російської Федерації Миколи Харитонова, але і він не зумів набрати навіть 14 %.

Путін здобув ще більш переконливу перемогу, отримавши більше 71 %. На цей раз свої голоси за нього віддали майже 50 мільйонів чоловік. Примітно, що інавгурація знову відбулася 7 травня, як і чотири роки тому. Ось коли Путін вступив на посаду президента вдруге.

Перші два терміну Путіна були відзначені значними змінами у внутрішній політиці. Вже в серпні 2000 року був змінений порядок формування Ради Федерації. Після теракту в Беслані в 2004 році президент заявив про скасування виборів голів регіонів з метою зміцнення вертикалі влади. До того часу в парламенті йому вже вдалося заручитися стабільною підтримкою партії “Єдина Росія”, яка роком раніше перемогла на парламентських виборах. У Єльцина таких умов не було, так як парламент при першому президентові Росії завжди був опозиційним, в ньому заправляли комуністи. Кожне рішення і законопроект доводилося фактично продавлювати через депутатів. Тепер комуністи остаточно відійшли на другий план.

Дивіться також:  Прем'єр-міністр Швеції Стефан Левен: біографія та політична діяльність

Експерти почали відзначати кадрові уподобання президента. На ключові посади він призначав своїх старих знайомих по Ленінграду, тих, з ким разом навчався в університеті, працював в мерії в команді Анатолія Собчака.

Була проведена масштабна реформа, корінним чином змінилося становище засобів масової інформації. Вільних і незалежних видань в країні стало значно менше. Резонансною в цьому планет стало справу НТВ. Вважається, що це був початок одержавлення медіа в країні, коли компанію забрали з приватних рук, фактично передавши державній структурі.

На підтримку Путіна В той час активно ґрунтувалися різні молодіжні організації. Це були “що Йдуть разом”, рух “НАШІ”, “Молода гвардія “Єдиної Росії”. З них лише останній діє досі. “Що йдуть разом” припинили своє існування в 2007 році, а “НАШІ” – в 2013-м

При цьому в економіці країни намітився очевидний зростання, особливо істотний порівняно з голодними 90-ми, коли країна фактично жила в борг, а зарплати бюджетникам не виплачувалися. Тепер же в наявності було зростання у всіх галузях, який, в першу чергу, був пов’язаний з високими цінами на нафту, що трималися на максимальних відмітках практично всі 00-е роки.

Знову прем’єр

Незважаючи на чутки про те, що Путін збирається переробити під себе Конституцію, щоб піти на третій термін, цього не сталося. У 2008 році він оголосив свого наступника, яким став Дмитро Медведєв. За вже сформованою традицією наступник впевнено переміг у першому турі. При Медведєві Путін зайняв пост голови уряду. Якщо простежувати посади Путіна по роках, прем’єр-міністром він був з 2008 до 2012 року. На цю посаду він був затверджений вже на наступний день після інавгурації нового глави держави.

На період цієї посади Путіна припав масштабний світова фінансово-економічна криза 2008-2010 років. У той час Росія стала переорієнтуватися з західних партнерів на більш тісні відносини з Білоруссю, Казахстаном, що в результаті призвело до створення Митного союзу.

Повернення в крісло президента

У вересні 2011 року на з’їзді партії “Єдина Росія” Путін прийняв пропозицію знову балотуватися на президентський пост. У своїй промові він висловив надію на те, що в його команді посаду прем’єр-міністра повернеться до Дмитру Медведєву.

Примітно, що в той час велися активні розмови про те, що Медведєв може балотуватися на другий термін. Зокрема, стверджується, що особливо сильно на це розраховувала його команда, яка була з ним всі ці чотири роки. Але цього не сталося.

На виборах 4 березня 2012 року взяли участь п’ять кандидатів. За вже сформованою традицією останнє місце зайняв лідер партії “Справедлива Росія” Сергій Миронов. На цей раз йому вдалося набрати значно більше одного відсотка голосів – 3,85 %. Четверте місце було у кандидата від ліберал-демократичної партії Росії Володимира Жириновського (6,2 %).

Третє місце несподівано для багатьох посів самовисуванець, відомий в країні олігарх Михайло Прохоров, який отримав підтримку від майже восьми відсотків виборців. Геннадій Зюганов знову виявився другим, його рейтинг становив 17,2 %.

Володимир Путін переміг на цих виборах, хоч його результат виявився нижче, ніж в 2004 році. За нього проголосували 63,6 %, понад 45 з половиною мільйонів чоловік.

За традицією в нову “стару” посада Володимир Володимирович Путін набрав 7 травня. На цей раз інавгурація виявилася не такою стандартною, так як в той же день глава держави підписав цілу серію програмних указів, які були спрямовані на значне покращення життя в країні. Вони увійшли в історію як Травневі укази. Дату, коли Путін вступив на посаду, у зв’язку з цим запам’ятали ще краще.

На цей термін Путіна довелося саме масштабне спортивне подія, яка країна брала за останні кілька десятиліть. У 2014 році в Сочі відбулися Зимові олімпійські ігри.

Буквально через місяць їм було прийнято ще одне доленосне рішення, наслідки якого відчуваються і досі. На Україні в той час була затяжна політична криза. У березні 2014 року глава держави отримав дозвіл від Ради Федерації на використанні російських військ на території України. Вже на наступний день він виступив перед обома палатами вітчизняного парламенту у зв’язку з проханням про прийняття республіки Крим до складу Російської Федерації, яка надійшла від керівників і жителів півострова. Всі роки після розвалу Радянського Союзу вона офіційно була територією України.

Це рішення викликало неоднозначну реакцію в світі. Західне співтовариство і США піддали його однозначної критики, після чого проти Росії і вітчизняних компаній були введені санкції, наслідки яких відчуваються до цих пір, так як вони все ще не зняті.

Дивіться також:  Пам'ятник барону Мюнхгаузену, найвідомішому і великому фантазеру

Четвертий термін

Посаду Володимира Путіна і в даний час – президент Російської Федерації. Рішення висуватися на другий, а фактично на четвертий термін він озвучив в грудні 2017 року в Нижньому Новгороді на зустрічі з працівниками Горьковського автозаводу.

Чергові вибори президента Російської Федерації відбулася 18 березня 2018 року. На них було вісім кандидатів. На цей раз троє не змогли заручитися підтримкою навіть одного відсотка виборців – це Сергій Бабурін, Максим Сурайкин і Борис Титов.

П’яте місце виявилося у ветерана передвиборної гонки Григорія Явлінського, який отримав трохи більше одного відсотка голосів. Самий неочікуваний кандидат цієї кампанії Ксенія Собчак заробила 1,68 %. Трійку лідерів замкнув Володимир Жириновський з 5,65 %, а друге місце зайняв безпартійний кандидат Павло Грудінін, висунутий Комуністичною партією Російської Федерації. Йому не вдалося набрати навіть 12 відсотків голосів.

Перемога Путіна на цих виборах виявилася найбільш переконливою у всій сучасній історії Росії, тому що за нього проголосували майже 77 відсотків виборців. В абсолютних цифрах це майже 56 з половиною мільйонів чоловік.

7 травня відбулася інавгурація. Ось коли Путін вступив на посаду президента в четвертий раз за свою кар’єру. Вже через тиждень після цього відбулася важлива символічна подія: відкриття автомобільного руху по Кримському мосту, так як з-за напружених відносин з Україною раніше потрапити в цей, тепер уже російський, регіон було вкрай проблематично.

Тепер ви знаєте, коли Путін вступив на посаду в 2018 році, а також коли це робив у попередні рази. Примітно, що в кінці травня він офіційно оголосив про те, що не планує балотуватися на вибори в 2024 році. Обґрунтувавши це необхідністю дотримуватися Конституції Російської Федерації.

Протягом 00-х років Путін є найпопулярнішим політиком у країні. За даними соціологічних опитувань, які проводилися на всій території Російської Федерації, його рейтинг з 1999 року, коли він був виконуючим обов’язки президента Росії, виріс з 14 відсотків до нинішніх показників, за якими можна судити по останніх президентських виборів. Вважається, що на піку популярності він знаходився в 2015 році, на хвилі народної любові – після приєднання Криму до Росії. На початок року його роботу підтримували 86 відсотків росіян, і це був ще не межа. Тоді вже точно практично всі знали, яку посаду займає Путін.

Різке зростання його рейтингу всі без винятку соціологи відзначили навесні 2014 року. Вже тоді річне зростання склало 29 %, досягнувши позначки 83 пункту. Експерти наголошували, що такий високий рівень схвалення Путін отримав не тільки за позицію щодо розв’язання українського кризи і приєднання Криму, але і за результатами успішного виступу російської збірної на Олімпійських та Паралімпійських іграх, які пройшли в Сочі, вперше на території Росії за всю її сучасну історію. Дані про те, що в лютому 2015 року рейтинг схвалення діяльності Путіна досяг позначки в 86 відсотків, надало незалежне соціологічне агентства “Левада-Центр”.

Примітно, що в 2015 році рівень підтримки глави держави продовжував зміцнюватися, особливо після проведення успішної військової операції вітчизняних Повітряно-космічних сил на території Сирії. За даними ВЦВГД, до жовтня 2015 року всенародний рейтинг схвалення практично дістався позначки дев’яносто відсотків.

У 2018 році президентський рейтинг помітно похитнувся. Якщо державні соціологи повідомляли про його зниження до 63 з половиною відсотків, то незалежні писали навіть про 48 пунктах. Такого різкого падіння є цілком правдоподібне пояснення – це прийняте за кілька місяців до цього рішення про підвищення пенсійного віці в країні. Це було вирішено зробити з 2019 року.

Як зазначають багато експертів, сам Путін неодноразово заявляв, що в країні відсутня необхідність і навіть плани щодо підвищення пенсійного віку, принаймні під час двох своїх перших термінів. Навіть під час порівняно недавніх виступів в 2013 і 2015 роках. Не була порушена ця тема і в посланні до федеральних зборів, яке складалося в березні 2018 року. Більш того, в урядовому виданні РИА “Новости” тоді ж стверджувалося, що пенсійний вік підвищуватися не буде як мінімум до 2030 року.

Перша заява в зворотному напрямі було зроблено 16 червня, буквально через місяць після інавгурації. Призначений ним уряд виступив із законопроектом про необхідність підняти вік виходу на пенсію. Це шокувало громадськість своєю раптовістю, викликавши численні протести з боку росіян і профспілок. Наприкінці серпня президент виступив з телезверненням, в якому роз’яснив неминучість реформи, запропонувавши при цьому пом’якшувальні поправки. Однак і після цього населення вважало їх недостатніми, ставлення до реформи кардинально не змінилося. 3 жовтня указ був підписаний президентом.