“Мисливці на привалі”
Поява цього полотна у шанувальників, знавців живопису і критиків викликало чимало емоцій. Полотно порівнювали з “Записками мисливця” Тургенєва І. З., при цьому звинувачуючи художника в зайвій театралізації сцени. М. Е. Салтиков-Щедрін, наприклад, говорив про неприродності і награності поз персонажів. З ним гаряче сперечався Ф. М. Достоєвський, який говорив:
Що за краса! Звичайно, розтлумачити – так зрозуміють і німці, але ж не зрозуміють вони, як ми, що це російська брехун і що бреше він по-російськи. Адже ми майже чуємо і знаємо, про що він говорить, знаємо весь оборот його брехні, його склад, його почуття!
Отже, “Мисливці на привалі”, що з’явилися в 1871 році, продовжили серію вже відомих подібних картин художника Перова Василя Григоровича, таких як “Птахолов”, “Риболов”, “Рибна ловля”, “Голуб’ятник”, і стала найпопулярнішою серед цих полотен.
Треба сказати, Перов, тоді вже отримав посаду професора в Академії мистецтв, все рідше і рідше втілював у своїх творах сцени, що розповідають про тяготи і кривди народної життя, прагнучи до найповнішої реалізації свого художнього майстерності.
На полотні “Мисливці на привалі” звичайна фронтальна композиція: розташувавшись відпочити після полювання сидять три людини, по виду і оточуючого їх антуражу (рушниці, ягдташ і ріг, підстрелена дичину, мисливська собака) – завзяті мисливці. Серед персонажів центральним виступає літній “брехун”, захоплено розповідає свої байки про неймовірні історії, що трапилися з ним на полюванні, його теж немолодий товариш, який, скептично посміхаючись, чухає вухо, і молодий мисливець, довірливо слухає цим вигадкам. Картина витримана в коричневих “осінніх” тонах. Адже пік полювання доводився саме на цей час.
