Василь Григорович Перов (1834-1882) – великий російський художник-передвижник. За життя був визнаний одним з кращих представників реалістичної побутової та історичної живопису, видатним майстром портрета. У статті ми розглянемо найбільш відомі картини Перова Василя Григоровича з назвами, наведемо короткий опис кожної з них.
Передвижники
Перов нам відомий як організатор і представник незалежного об’єднання російських художників кінця XIX століття, яке функціонувало під назвою “Товариство пересувних художніх виставок”. Членів цього об’єднання ще називали – художники-передвижники. Свої роботи вони протиставляли творів “академістів” з їх полотнами на біблійні та міфологічні сюжети і портретів в парадному стилі. Популярністю користувалися так звані салонні пейзажі. До російським художникам-академікам відносять, наприклад, Олександра Іванова та Карла Брюллова.
Передвижники ж черпали натхнення в історії народу і його культури. Перша виставка картин художників, що входять в це об’єднання, була проведена в 1871 році в будівлі, де розташовувалася Петербурзька академія художеств. Пізніше ці роботи перемістилися в Москву, Київ, Харків. Своєрідними “хітами” зібрання картин тоді стали полотна “Граки прилетіли” А. Саврасова і “Петро I допитує Олексія Петровича в Петергофі” Н. Ге.
Демонстрації робіт передвижників проходили у різних містах російської імперії. Серед цілей подібних заходів були, зокрема, знайомство жителів російських провінцій з творами російських художників і розвиток любові до мистецтва серед сучасників із різних верств суспільства. Попутно художники продавали свої полотна, оскільки існувало об’єднання за свій рахунок. Їх купували як в музеї, так і для приватних колекцій. Нерідко передвижники писали портрети на замовлення.
До товариству мали відношення в різні періоди такі відомі майстри, як Ілля Репін, Василь Суриков, Іван Крамськой, Іван Шишкін, Ісаак Левітан, Валентин Сєров, Василь Перов та інші.
“Сільський Хресний хід на Великодня”
Вже початковий ескіз цієї картини, виконаний юним пансионером Академії мистецтв Василем Пєровим у 1861 році, привів у жах рада маститих викладачів-академіків: священик на ній зображався п’яним, ледве стояв на ногах, такими ж були і більшість парафіян.
Хресний хід, що складається з ґрунтовно подгулявших парафіян, вивалюється з хати на раскисшую сльотаву вулицю. Якийсь мужичок тримає ікону перевернутої, а дячок від кількості випитого валяється на ґанку майже без почуттів. Та й вигляд інших учасників ходу вельми сумний.
Треба сказати, що дія відбувається під час Світлої седмиці, після святкування Пасхи – в цей час священик зазвичай приходив провідати парафіян. І з нагоди свята у кожному домі йому, звичайно, був уготований шану і частування.
Ескіз картини Перова Василя Григоровича “Сільський Хресний хід на Великодня” був відкинутий, а полотно, до роботи над яким згодом знову повернувся невгамовний Перов, заборонено. Знайомі готували художнику замість належної йому по праву поїздки в Італію вигнання мало не на Соловки. Найвищий Синод називав картину “наклепом” і “смертю високого мистецтва”. Однак багатьом була цілком зрозуміла іронія художника: покликаний бути духовним пастирем на ділі далеко не вище оточували його людей і, вже звичайно, не чистіше. Він – один з усіх, з тими ж гріхами і слабкостями. Чи здатний такий чоловік вести за собою віруючих? Відповідь на це питання художник залишив на розсуд публіки.
“Трійка”
Серед картин Перова Василя Григоровича це чи не найтрагічніша і трогающее за серце твір. Інша його назва – “Учні майстри везуть воду”. Художник написав його в 1866 році. Форматно, це найбільша з робіт художника – розмір полотна становить 123,5 на 167,5 див.
У цій картині художник навмисно використовував похмурі, позбавлені яскравості, похмурі кольори. Троє дітей в обносках – два хлопчики і дівчинка, надриваючись, тягнуть бочку з крижаною водою. Діти змучені і виснажені непосильною працею. В обличчя їм б’є холодний зимовий вітер. Ззаду бочку підтримує і штовхає дорослий, обличчя якого нам не видно, збоку від дітей біжить пес.
Ось що написав про цей твір критик та історик мистецтв Ст. Ст. Стасов:
Хто з нас не знає «Трійку» Перова, цих московських дітлахів, яких господар змусив тягати по ожеледиці на санчатах величезний чан з водою. Всі ці дітлахи, напевно, сільські родом і тільки пригнані до Москви на промисел. Але скільки вони намучилися на цьому “промисел”! Вирази безвихідних страждань, сліди вічних побоїв намальовані на їх втомлених блідих личках; ціле життя розказана в їх лахмітті, позах, у важкому повороті їх голів, в змучених очах…
Ця картина зробила Перова “художником великої скорботи народної” і принесла заслужене звання академіка.
“Мисливці на привалі”
Поява цього полотна у шанувальників, знавців живопису і критиків викликало чимало емоцій. Полотно порівнювали з “Записками мисливця” Тургенєва І. З., при цьому звинувачуючи художника в зайвій театралізації сцени. М. Е. Салтиков-Щедрін, наприклад, говорив про неприродності і награності поз персонажів. З ним гаряче сперечався Ф. М. Достоєвський, який говорив:
Що за краса! Звичайно, розтлумачити – так зрозуміють і німці, але ж не зрозуміють вони, як ми, що це російська брехун і що бреше він по-російськи. Адже ми майже чуємо і знаємо, про що він говорить, знаємо весь оборот його брехні, його склад, його почуття!
Отже, “Мисливці на привалі”, що з’явилися в 1871 році, продовжили серію вже відомих подібних картин художника Перова Василя Григоровича, таких як “Птахолов”, “Риболов”, “Рибна ловля”, “Голуб’ятник”, і стала найпопулярнішою серед цих полотен.
Треба сказати, Перов, тоді вже отримав посаду професора в Академії мистецтв, все рідше і рідше втілював у своїх творах сцени, що розповідають про тяготи і кривди народної життя, прагнучи до найповнішої реалізації свого художнього майстерності.
На полотні “Мисливці на привалі” звичайна фронтальна композиція: розташувавшись відпочити після полювання сидять три людини, по виду і оточуючого їх антуражу (рушниці, ягдташ і ріг, підстрелена дичину, мисливська собака) – завзяті мисливці. Серед персонажів центральним виступає літній “брехун”, захоплено розповідає свої байки про неймовірні історії, що трапилися з ним на полюванні, його теж немолодий товариш, який, скептично посміхаючись, чухає вухо, і молодий мисливець, довірливо слухає цим вигадкам. Картина витримана в коричневих “осінніх” тонах. Адже пік полювання доводився саме на цей час.
Про прототипах
У даній картині, по суті, укладено відразу три портрети. Як відомо, прототипами персонажів твору послужили реальні люди, що, звичайно, особливо підігріло інтерес публіки. Наприклад, у фігурі “брехуна”, який захоплено розповідає цікаві, але по більшій частині небувалі мисливські історії, багато дізналися Дмитра Кувшинникова, великого любителя рушничного полювання. Історикам літератури відомо, що ця ж людина послужив для Чехова в якості прототипу Димова (оповідання “Стрибуха”).
Іронічного і не вірить жодному слову товариша “зіграв” лікар і маляр-аматор Василь Безсонов. А ось молодого мисливця, наївно вірять “вралю”, “зіграв” Микола Нагорнов, який в майбутньому стане членом Міської управи в Москві.
Портрет Ф. М. Достоєвського
У 1872 році Перов написав одну з найкращих своїх робіт – портрет Федора Михайловича Достоєвського, який був замовлений йому П. М. Третьяковим, власником Картинної галереї в Москві. Про те чудовому творі дружина письменника говорила, що Перову вдалося вловити ту мить творчості” письменника, коли він, зосереджений на своїх думках, як би “дивиться у себе”.
Пізніше художник І. Н. Крамськой оцінить цю картину такими словами:
Портрет цей не тільки кращий портрет Перова, але і один з кращих портретів російської школи взагалі. У ньому всі сильні сторони художника наявності: характер, сила вираження, величезний рельєф і, що особливо рідко і навіть, можна сказати, єдиний раз зустрілося у Перова, — це колорит <…>. Рішучість тіней і деяка як би різкість і енергія контурів, завжди властиві його картин, в цьому портреті пом’якшені дивним колоритом і гармониею тонів; дивлячись на нього, позитивно, не знаєш, чому більше дивуватися, але головним достоїнством залишається, зрозуміло, вираз характеру знаменитого письменника і людини…
Ми привели опису картин Перова Василя Григоровича – видатного російського художника.
