Окупація
Коли військові дії закінчились, було створено рейхскомісаріат Норвегії. Його очолив обергрупенфюрер Йозеф Тербовен.
До літа 1940 року на території цієї скандинавської країни розмістилися сім піхотних дивізій Вермахту. До кінця 1943-го загальна чисельність німецьких військ в країні склала вже близько 380 тисяч осіб.
У портах стояли лінкори “Тірпіц” та “Шарнхорст”, міноносці, есмінці, сторожові кораблі, мінні загороджувачи, тральщики, підводні човни і навіть флотилія торпедних катерів. На аеродромах базувалися близько двохсот німецьких літаків.
Під командуванням Вільгельма Редиски були розміщені близько шести тисяч солдатів і офіцерів СС.
Рух Опору
Як і в більшості європейських країн, в Норвегії у Другій світовій війні діяло місцеве Опір. Переважна більшість жителів виступали проти окупації. Опір підтримувалося урядом у вигнанні, яке розмістилося в Лондоні. Звідти регулярно надходили підпільні газети, координувалися диверсії проти окупаційних військ.
Опір приймало різні форми. Одні брали участь у збройній боротьбі з окупацією Норвегії Німеччиною, інші здійснювали акти громадянської непокори.
Після створення централізованого збройного Опору почали розмежовувати зовнішні і тилові операції. Норвезькі війська і флот продовжували брати участь у Другій світовій війні під прапором Великобританії. Дане єдність у командуванні зіграло вирішальну роль при передачі влади у травні 1945-го.
Вже через кілька місяців після окупації норвезька комуністична партія закликала виступити проти окупантів. Антинацистські демонстрації пройшли в Тронхеймі, Бергені і Сарпсборге.
