З точки зору психолінгвістики
Психологи, які в основу своїх спостережень поклали саме діалект людини, який був і залишається для нього рідним, на основі загальноприйнятого виведення зробили ще кілька висновків. По-перше, мова – це обмеження. Людина відчуває почуття, емоції, які викликають у нього певні зовнішні чинники. Ці відчуття перетворюються у думки, а думки нами продумуються на певній мові. Ми намагаємося “підігнати” розумову діяльність під модель мови, яка є для нас рідний, знаходимо потрібні слова, щоб описати те або інше почуття, таким чином, в якійсь мірі ми коригуємо її, прибираємо все зайве. Якщо б не було необхідності заганяти враження в рамки певних слів, вони були б куди більш яскравими і багатогранними. Саме таким чином взаємодіє мова і мовна свідомість, яка сформована тими самими “урізаними” почуттями і думками.
З іншого боку, якщо б ми не знали конкретних слів для опису своїх почуттів, ми не могли ділитися ними з іншими і навіть не могли б точно пригадувати їх – все б просто змішалося в голові. Саме такі процеси відбуваються в мозку розумово відсталих людей, які не володіють навичками мовлення – досить часте явище в психології. Здатність це зробити у них просто заблоковано, тому вони не мають чіткого світогляду, отже, не можуть висловити його вербально.
