Традиція і віра
З давніх пір люди практикують різні поминальні обряди. Корені сучасної молитви – у стародавніх звичках, старовинних правилах шанування. Відомо, що в давнину людина, який загинув під час полювання на мамонта, міг розраховувати на могилу, прикрашену квітами і кістками видобутку.
В античності предки вважалися покровителями, китайці підносили покійним молитви, просячи їх дарувати мудрість тим, хто живе в тлінному світі. Слов’яни приносили жертви на вівтарі предків. Сьогодні в нашій країні основна релігія – православ’я. Вона забороняє поклонятися людського духу, але допускає вознесіння молитви за душу покійного. Якщо запитати священика про те, чи можна молитися за померлих нехрещених чи ні, він відповість негативно. Після упокоєння душа більше не може просити у вищих сил за себе. За нехрещену в церкві не може просити і той, хто ще живе в тлінному світі.
Варто зазначити, що обмеження по испрашиванию милості – це фундамент появи численних обрядів. Саме із-за неможливості просити за себе ще до спочинку людина повинна покаятися, підготуватися до відходу в інший світ. Душа, чиє тіло померло, більше не може говорити. Їй залишається лише смиренно чекати рішення. Родичі, батьки, діти, подружжя, що залишилися в тлінному світі, можуть піднести молитву божественним силам, тим самим обрадувавши упокоївся, полегшивши свою ношу і поліпшивши майбутнє вічної сутності. З давніх пір говорять про те, що персона жива лише до тих пір, поки вона є у чиїйсь пам’яті.
