Хто написав Новий Завіт і Біблію? Історія виникнення канону

Дві складові Старого Завіту

У ранню по хронології і найбільш обширну частину Священного Писання, називають Старим Завітом, входять книги, що охоплюють своїм змістом період від створення Світу до епохи, що передує земному втіленню Сина Божого − Ісуса Христа. Це й історія єврейського народу, і виклад основ морального Закону, отриманого пророком Мойсеєм на горі Хорив, і пророцтва про пришестя у світ Месії.

Зародження в I столітті християнства, поповнило Священне Писання його другим за хронологією створення розділом, який отримав назву Новий Завіт. До нього увійшли 27 книг, на сторінках яких Бог відкриває людям самого себе і свою волю. Їх з певною часткою умовності прийнято ділити на наступні категорії:

  • Законоположительные, що включають в себе чотири Євангелія – книги містять благу звістку про появу на світ Сина Божого. Їх авторами визнані євангелісти Матфей, Марк, Лука та Іоанн.
  • Історичні, описують діяння святих апостолів – найближчих учнів і послідовників Ісуса Христа.
  • Навчальні – складені на основі текстів апостольських послань різних ранньохристиянським громадам і окремим особистостям.
  • Пророча книга, що носить назву «Одкровення Іоанна Богослова», але відома також як «Апокаліпсис».