Питання про те, хто написав Біблію − Старий і Новий Завіт – для віруючих людей здається недоречним, оскільки їх авторство вони беззастережно приписують Богу, погоджуючись лише з тим, що свій великий задум Він здійснив руками конкретних людей. Не осмілюючись оскаржувати це думка, спробуємо лише окреслити коло тих обранців Божих, завдяки яким людство отримало Святе Письмо у всьому різноманітті входять в нього релігійних творів.
Що таке Біблія?
Перш ніж говорити про те, хто написав книги Нового Заповіту і Старого, іменовані сукупності своєю Біблією, чи інакше (Святим Письмом), визначимося з самим цим терміном. За багатовіковою традицією під словом «Біблія», що давньогрецькою означає «книги» прийнято розуміти досить велике зібрання релігійних текстів, що визнані священними серед християн і частково серед іудеїв (Новий Завіт ними відкидається).
Історичні дослідження показали, що створювалися вони протягом 1600 років (приблизно 60 поколінь людей) і з’явилися плодом праці не менше 40 авторів – тих самих обранців Божих, про яких йшлося вище. Характерно, що у їх число увійшли представники самих різних соціальних шарів, від простих рибалок до вищих державних сановників і навіть царів.
Додамо ще, що Старий Завіт (за хронологією більш ранній, ніж Новий) включає в себе 39 канонічних книг, визнаних священними, і ряд більш пізніх творів, також рекомендованих для прочитання через їх високої духовної цінності. Новий Завіт складається з 27 книг, написаних уже після завершення земного шляху Спасителя, і є богонатхненним, оскільки створені, як прийнято вважати, інтуїтивно Божому.
«Батько Старого Завіту»
Відомо, що перші твори, включені потім в Біблію (в іудеїв це Танах), почали створюватися давніми євреями ще в XIII столітті до н.е. цей Процес йшов досить активно і породив багато суперечок з приводу того, які з них вважати священними, а які ні. Розібратися в цьому зголосився первосвященик по імені Ездра, який жив у V столітті до н. е. і який увійшов в історію як «батько іудаїзму», оскільки зумів не тільки систематизувати тексти, але і створити струнку і ясну концепцію самого релігійного вчення древніх євреїв. Згодом його праці були продовжені іншими богословами, і в результаті сформувався сучасний іудаїзм, входить в число головних світових релігій.
З появою християнства зібраний і систематизований їм літературний матеріал, лише з незначними змінами, склав ту частину Священного Писання, яка отримала назву Старого Завіту. Таким чином, дотримуючись іншого віровчення, а часом і вступаючи в конфронтацію з іудеями, християни визнають заслуги давньоєврейської первосвященика Ездри, вважаючи його «батьком Старого Завіту». Незважаючи на те, що ряд текстів з’явився вже після його смерті.
Дві складові Старого Завіту
У ранню по хронології і найбільш обширну частину Священного Писання, називають Старим Завітом, входять книги, що охоплюють своїм змістом період від створення Світу до епохи, що передує земному втіленню Сина Божого − Ісуса Христа. Це й історія єврейського народу, і виклад основ морального Закону, отриманого пророком Мойсеєм на горі Хорив, і пророцтва про пришестя у світ Месії.
Зародження в I столітті християнства, поповнило Священне Писання його другим за хронологією створення розділом, який отримав назву Новий Завіт. До нього увійшли 27 книг, на сторінках яких Бог відкриває людям самого себе і свою волю. Їх з певною часткою умовності прийнято ділити на наступні категорії:
Хто вважається автором більшості текстів Нового Завіту?
Незважаючи на те, що християни всього світу авторство і цієї частини Священного Писання приписують Богу, відводячи людям лише роль сліпих знарядь в Його руках, у дослідників, тим не менш, виникають з цього приводу певні питання, що стосуються насамперед євангельських текстів.
Справа в тому, що ні в одному з них, за винятком «Євангелія від Іоанна», не вказується ім’я творця. Ці твори повністю анонімні, що дало привід вважати їх якимись переказами апостольських оповідань, а не їх власним творінням. Сумніви в авторстві Матвія, Луки і Марка вперше було відкрито висловлені ще на початку XVIII століття, і з тих пір знаходять все нових і нових прихильників.
Визначення періоду написання новозавітних текстів
У XX столітті були проведені комплексні дослідження, метою яких було отримання якомога більшої кількості наукових даних про авторів Нового Завіту. Проте навіть сучасні технічні засоби, наявні в розпорядженні вчених, не дали можливість відповісти на поставлені перед ними питання.
Тим не менше результати поглибленого лінгвістичного аналізу мови, на якому були складені тексти, дозволили зі всією очевидністю стверджувати, що автори Євангелій Нового Заповіту дійсно жили в середині або в другій половині I століття, що дуже важливо, оскільки виключає ймовірність більш пізніх фальсифікацій. Були встановлені і деякі стилістичні особливості написання творів, також свідчать про історичному періоді їх створення.
Таємничий «Джерело Про»
Незважаючи на те, що питання про те, хто написав Новий Завіт, залишається відкритим, більшість сучасних вчених-бібліофілів вважає, що ними були анонімні автори – сучасники земного життя Ісуса Христа. Це могли бути як самі апостоли, так і особи з їх найближчого оточення, що чули від них розповіді про Спасителя.
Існує також гіпотеза, згідно з якою авторами Нового Заповіту або щонайменше увійшли до нього чотирьох Євангелій, могли стати люди, що не мали особистого спілкування з апостолами, але володіли якимось втраченим згодом текстом, який отримав у сучасних дослідників умовна назва – «Джерело». Передбачається, що, не будучи в повній мірі євангельським оповіданням, він являв собою щось на кшталт збірки висловів Ісуса Христа, записаного кимось із безпосередніх учасників подій.
Датування євангельських текстів
Якщо на питання про те, хто написав Новий Завіт, не вдалося отримати вичерпну відповідь, то з датуванням створення окремих його частин справи йдуть набагато краще. Так, на основі результатів все тієї ж лінгвістичної експертизи, а також по ряду інших ознак вдалося укласти, що найбільш раннім ввійшли в нього текстом є Євангеліє не від Матвія, яке зазвичай першим в їх переліку, а від Марка. Вчені вважають, що часом його написання стали 60-ті чи 70-ті роки I століття, тобто період, відокремлений трьома десятиліттями від описаних подій.
Саме на основі цього твору згодом були написані Євангелії від Матвія (70 – 80-ті роки) і від Луки (кінець 90-х років). Автор останнього, на загальну думку, є творцем і новозавітної книги «Діяння апостолів». Тоді ж в кінці I століття від Різдва Христового з’явилося і Євангеліє від Іоанна, автор якого, судячи з усього, не мав спілкування з першими трьома євангелістами і працював самостійно.
Біблія − сховище мудрості і знань
Цікаво відзначити, що серед представників сучасного католицизму визнання у відсутності чіткої і однозначної відповіді на питання про те, хто написав Новий Завіт, аж ніяк не вважається блюзнірством. Така позиція була продемонстрована ними в ході Другого Ватиканського собору, яке тривало з 1962 по 1965 рік. Однією з його статей заключного документа пропонувалося надалі замість імен євангелістів, згаданих у каноні святих книг, вживати безлику формулювання – «святі автори».
У православних колах також визнають наявність проблеми, пов’язаної з встановленням авторів Священного Писання. Східні богослови, як і їх західні колеги, не маючи можливості дати відповідь на питання про те, хто написав Старий і Новий Завіт, тим не менш, стверджують, що це не ставить під сумнів святість і духовну значимість увійшли до них текстів. З ними не можна не погодитися. Біблія була і назавжди залишиться найбільшим сховищем мудрості та історичних знань, внаслідок чого до неї з глибокою повагою ставляться люди різних релігійних переконань.
Мова сучасників Ісуса Христа
Встановити того, хто написав Новий Завіт, вкрай складно ще й тому, що до наших днів не зберігся жоден з оригіналів тексту. Більше того, невідомо навіть, якою мовою він був складений. В епоху земного життя Ісуса Христа основна частина населення Святої землі розмовляла арамейською, що належать до досить великої сім’ї семітських мов. Поширена була також одна з форм грецького, що носить назву «койне». І лише деякі жителі держави спілкувалися на тому єврейському діалекті, який ліг в основу івриту, відродженого після багатьох століть забуття і є сьогодні державною мовою Ізраїлю.
Ймовірність помилок і спотворень тексту
Найбільш ранні новозавітні тексти, що дійшли до нас в грецькому перекладі, що лише в загальних рисах дають уявлення про тих мовних і стилістичних особливостях, які притаманні оригіналам. Посилюється складність ще й тим, що спочатку праці ранньохристиянських авторів були перекладені на латинь, а також коптський і сирійський мови, і лише після цього отримали відоме нам прочитання.
Зважаючи на це, цілком ймовірно, що у них могли вкрастися помилки і різного роду спотворення, як випадкові, так і навмисне внесені перекладачами. Все це змушує з відомою часткою обережності ставитися навіть до імен авторів Послань. У Новому Завіті вони вказані як апостоли – найближчі учні Ісуса Христа, але у дослідників і в цьому відношенні виникає ряд сумнівів, не умаляющих, втім, духовну та історичну цінність самих текстів.
Питання, що залишається без відповіді
Частково роботі дослідників сприяє той факт, що часовий інтервал між створенням текстів і їх найбільш ранніми що дійшли до нас, списками порівняно не великий. Так, найдавнішою збереженою рукописом є уривок з Євангелія від Матвія, що датується 66 роком, тобто створений не більше ніж через 20-30 років після оригіналу. Для порівняння можна згадати, що датування самого древнього манускрипту з текстом «Іліади» Гомера відстає від дати її створення на 1400 років.
Правда, у зазначеному вище випадку, мова йде лише про невеликому фрагменті Євангелія, тоді як найраніший повний текст, виявлений у 1884 році серед манускриптів Синайського монастиря, датується IV століттям, що за мірками істориків також чимало. В цілому ж питання про те, хто написав Біблію − Новий Завіт і Старий – залишається відкритим. Розбурхуючи розум, він залучає до роботи всі нові покоління дослідників.
