Щедроти тульських багатіїв
Однак новообретенный дерев’яний храм з-за своїх малих розмірів був не в змозі вмістити всіх охочих, і проблема залишалася відкритою. Оскільки духовні потреби простих туляков значно перевершували їх матеріальні можливості, довелося вдатися до допомоги служителів «золотого тільця» − різного роду багатіїв, які, до речі, і самі були не проти пожертвувати на добру справу.
Найбільш велике підношення будівництво в Тулі храму Дванадцяти Апостолів було отримано від статського радника Ст. А. Никитсткого, не який побажав 10,5 тис. рублів на вічний спомин своєї покійної дружини. Неабияк розщедрилися і представники купецтва – Д. Я. Ваныкин і Н. Е. Санаєв, внесли у фонд спорудження близько 8 тис. рублів.
З кріпосних селян – мільйонери
Особлива ж заслуга у фінансуванні будівництва належить багатому тульському кондитеру – Василю Ермолаевичу Серикову, який прославився на всю країну своїми знаменитими тульскими пряниками. Цей непересічний чоловік, який став одним з яскравих представників російського капіталу, народившись у родині кріпаків Алексинского повіту, зумів, що називається, «з нуля» налагодити спочатку скромну торгівлю кондитерськими виробами власного виробництва, а потім поступово перетворити її в потужне комерційне підприємство з багатомільйонними прибутками.
Василь Єрмолайович був не тільки самим щедрим жертводавцем на будівництво в Тулі храму Дванадцяти Апостолів, але після завершення робіт став його старостою та піклувальником діяла в ті роки церковно-парафіяльної школи. Похований він у межах церковної огорожі біля південної стіни будівлі.
