Ідеологія, якої дотримувався філософ
Франка вважають послідовником російського філософа Володимира Соловйова. Основною ідеєю філософії Насіння Людвиґовича також є ідея всеєдності. Але на відміну від Соловйова, Франк розглядає її зовнішній навколишній світ і внутрішній досвід особистості. В його творчості проглядається критика матеріалістичних ідей і філософське обгрунтування альтернативних поглядів на світ, суспільний уклад. Російський філософ вважав це створення такого обґрунтування справою всього свого життя.
Основні міркування мислителя присутні в трьох книгах, задуманих як трилогія: «Предмет знання», «Духовні основи суспільства» і «Душа людини». Семен Людвігович Франк вважав своєю найскладнішою роботою клинку «Предмет знання». У ній він намагався довести існування двох видів знань – раціональних теоретичних та безпосередніх практичних. Для абсолютного буття обидва типи мають право на існування. У творі «Душа людини» Франк прагнув розмежувати душу і тілесну оболонку, при цьому людину він позиціонував як істота з глибоким внутрішнім світом, сформованим в результаті впливу навколишнього матеріального середовища.
Семен Людвігович зумів довести, що не тільки індивіди, але й цілі нації мають душу. Причому цей аргумент використовувався для подальшої інтерпретації більшовицького руху. Філософ вважав, що його причиною став духовний розпад самосвідомості росіян, втрата національної єдності. Про те, як Семен Людвігович Франк розуміє нігілізм, можна зрозуміти з його висловлювань:
…Російський інтелігент не знає ніяких абсолютних цінностей, ніяких критеріїв, ніякої орієнтування в житті, крім морального розмежування людей, вчинків, станів на хороші і погані, добрі і злі. Моралізм російської інтелігенції є лише вираження і відображення її нігілізму. Під нігілізмом я розумію заперечення або невизнання абсолютних (об’єктивних) цінностей…
Франк критикував лібералізм того часу. Дане поняття було вкладено в трактування більшовицької революції, яка виникла, як вважав мислитель, через духовної обмеженості консервативних і ліберальних опозиціонерів. І консерватори, і ліберали повинні були об’єднатися в боротьбі з більшовиками, але замість цього всі вони відмовилися від релігійних витоків. І навіть наявність технічних знань і досвіду не дозволило протистояти соціал-демократам російської народної партії.
При цьому демократія, на думку Франка, далекий від ідеалу політичний режим. В першу чергу демократія передбачає можливість здійснення помилок, але в той же час вона дає можливість для їх виправлення, дозволяє зробити вибір на користь другого варіанту. Франк пояснює це тим, що пізнати істину можна лише всередині себе. Поза людей і поза колективного самопізнання визначити істину неможливо, тому недосконалість людської сутності – безперечний аргумент на користь демократичних поглядів. Цей політичний режим передбачає свободу народу від осіб, які, як вважав Франк, «уявили себе рятівниками людства». Демократію неправильно вважати вірою в справедливість, однак вона є свого роду гарантією заперечення всякого роду непогрішності, визнання прав меншин і кожної людини на прийняття участі в справах державної важливості.
Пасивність російської релігійної культури також негативним чином відбивалася на стані державно-політичного ладу, на думку Франка. В своїх роботах він нарікав на занепад гуманістичних традицій у Європі та Росії, що призвело до розкладання національного настрої і патріотизму.
Революційний досвід і еміграція змушували Франка шукати відповіді на хвилюючі його питання в релігії. Все частіше і частіше він звертався до Біблії. Цим можна пояснити, чому творчість зрілого періоду набуло сповідувальні риси. Франк доводив, що Ісус незбагненний, якщо не підтримувати зв’язок з релігією. Філософ був впевнений, що співчуття – це пряма можливість наблизитися до Бога.
Характеризуючи власну філософію, Франк пише про своїх релігійно-суспільних поглядах, визначених ними як прояви християнського реалізму. Філософ визнавав божественну основу і позитивну релігійну цінність всього, що існує і поєднується з емпіричним досвідом.
