Неосяжні простори цього кам’янистого краю дають враження холодності і ворожості, але, тільки придивившись, можна гідно оцінити їх первозданну красу. Монголія – держава з дуже яскравою історією і великою спадщиною, умудрившееся свого часу завоювати території багатьох народів, значно випереджали його розвитку. Йому підкорилися тангути і китайці, кидані і чжурчжені, корейці і тибетці, тюрки і перси, народи Закавказзя, росіяни, угорці, поляки та інші. Менш ніж за 80 років монголи захопили землі від Тихого океану до Дунаю, але згодом самі стали причиною власної поразки.
Батьківщина кочівників
Держава, що сьогодні відомо як Монголія, було батьківщиною кочових племен задовго до того, як світ познайомився з монголами. Воно знаходиться в смузі степів Північного півкулі, що тягнуться від Угорщини до Маньчжурії, де з півдня обмежує його пустинне плато Ордос і землі Китаю (провінція Хенань) в середній течії Хуанхе. Територія монгольської держави поділена на три регіони: північний прилягає до Саянам, Алтаю і гірських хребтах у Байкалу; центральний охоплює спекотну пустелю Гобі; південний регіон являє собою рівнинну місцевість, перетята двома малими гірськими пасмами на північ від річки Хуанхе.
За винятком крайніх північних областей клімат Монголії дуже посушливий, а зимові і літні температури мають досить велику різницю. Передбачається, що саме особливості кліматичних умов Північно‑Західній Азії стали причиною утворення монголоїдного типу, надалі рассеявшегося по багатьом іншим регіонам.
Виникнення Монгольської держави
На думку деяких істориків, місця кочування монгольських племен у VII-IX століття проходили по південному березі Амура або в нижній течії річок Аргуні і Шилки. До X-XI сторіччя вони почали поступову міграцію на захід, у район Халха, тим часом, видворяючи тюркомовні народи, що проживають там. У середині XII століття, згідно «Потаємного сказанням монголів», було сформовано перше Монгольське держава – Хамаг монгол улус (Держава всіх монголів) – з об’єдналися 27 племен нирун-монголів, серед яких лідируюче положення займали пологи хиад-борджигинов і тайджиутов. Приблизно до 1160 році в результаті внутрішньої боротьби за владу держава розпалася. Також були племена дарлекин-монголів, які не входили до складу Хамаг монгол, вони мешкали в районах поблизу Трехречья.
Як така історія Монгольської держави бере початок з XIII століття, коли під проводом Темучина відбулося злиття монгольських племен між Маньчжурией і Алтайськими горами. Об’єднавши своїх прихильників, син Есугея зумів підкорити найбільш могутні племінні союзи на монгольських землях: татарські на сході (1202), племена кереитов в Центральній Монголії (1203) і об’єднання найманов на заході (1204). На проведеному з’їзді монгольської знаті в 1206 році Темучин був проголошений ханом всієї Монголії й отримав титул Чингізхана. На цьому ж з’їзді була визначена структура молодої держави і його закони.
Організація і пристрій
Новоспечений правитель провів радикальні перетворення по зміцненню централізованої системи державного правління та припинення будь-яких форм прояви сепаратизму. Кочовиків розбили на групи в «десять», «сто» і «тисячу» людина, які у воєнний період часу миттєво стали воїнами. Ханом був виданий кодекс законів (Яса), в якому розглядалися всі питання державного механізму і суспільного ладу. Винні в якихось порушеннях, навіть незначних, суворо каралися в Монгольській державі. Чингісхан в цілях зміцнення своєї династії роздав великі наділи землі найближчим родичам і соратникам. Була також сформована особиста гвардія хана.
У сфері культури монгольських племен відбувалися серйозні зміни. Общемонгольская писемність з’явилася лише на початку XIII століття, але вже до 1240 році був складений відомий історіографічний пам’ятник «Таємне сказання монголів». За правління Чингісхана була споруджена столиця імперії – Каракорум, місто, що став осередком торгівлі і ремесла.
Непереможна армія
Монгольська держава обрала шлях агресивної загарбницької політики як головного засобу легкого збагачення та задоволення зростаючих потреб кочовий аристократії. Успіху подальших військових походів добре сприяли організаційна міцність і технічно оснащене рухоме військо, кероване досвідченими полководцями.
В 1211 році армія Чингісхана пішла на Китай, в результаті 90 міст впали, а до 1215 році була захоплена столиця Яньцзін (сучасний Пекін). У 1218-1221 рр. монголи рушили на Туркестан, підкорили Семиріччі, Самарканд і інші центри Середньої Азії. В 1223 році вони дійшли до Криму, Закавказзя, захопили частину Грузії та Азербайджану, а після перемоги над аланами виступили в половецькі степи, де здобули перемогу біля річки Калки над об’єднаним русько-половецьким військом.
До кінця життя Чингісхана до складу Монгольської імперії входили: Північний Китай (імперія Цзінь), Східний Туркестан, Середня Азія, землі від Іртиша до Волги, північні області Ірану і частину Кавказу.
Навала на Русь
Грабіжницькі походи завойовників звертали колись квітучі землі в пустелі і мали руйнівні наслідки для переможених народів, в тому числі і на Русі. Монгольська держава, взявши курс на Західну Європу, восени 1236 року розорило Волзько-Камську Булгарію, а в грудні 1237 року його війська вторглися в Рязанське князівство.
Наступною мішенню монгольської навали стало Володимирське князівство. Війська Батия (онука Чингісхана) розгромили в Коломиї дружину князя, після чого була спалена Москва. У перших числах лютого 1238 року вони приступили до облоги Володимира, і через п’ять днів місто впало. На річці Сіті 4 березня 1238 року був жорстоко розбитий Володимирський князь Юрій Всеволодович, а Володимиро-Суздальське князівство було знищено. Далі монголи рушили на Новгород, несподівано зіткнувшись з відчайдушним двотижневим опором в містечку Торжку. Однак, не дійшовши до славного міста ста верст, війська Батия повернули назад. Що спонукало їх на ухвалення цього рішення – невідомо досі.
Вторгнення монголів на Південну Русь відзначається ранньою весною 1239 року. Місто Переславль був узятий в березні, Чернігів впав в жовтні, а на початку осені 1240 року передові війська Батия облягли Київ. Три місяці киянам вдавалося стримувати натиск монголів, однак з-за величезних втрат оборонялися ті все ж змогли захопити місто. До весни 1241 року монгольська армія стояла на порозі Європи, але, будучи знекровленою, була змушена повернутися на Нижню Волгу.
Розпад імперії
Важливою особливістю Монгольської держави було те, що воно трималося виключно з допомогою військової сили, що обумовлювало хиткість усього формування, оскільки великі розміри держави не дозволяли контролювати її численні провінції. Між тим і великі завоювання не могли тривати нескінченно, людські та організаційні ресурси вичерпалися, наступальний запал монгольських військ почав гаснути. Шалений опір Європи, Близького Сходу і Японії змусило ханів відмовитися від здійснення амбітних цілей (світового панування).
Починаючи з другої половини XIII століття нащадки Чингісхана, управляли окремими улусами, у своїх міжусобних війнах почали послаблювати імперію, що сприяло розпалювання сепаратистських настроїв. У підсумку нескінченна боротьба призвела до втрати контролю над завойованими землями. До кінця XIV століття велика імперія припинила своє існування, а в історії Монголії настав період феодальної роздробленості.
Спадщина світу
Розглядаючи роль Монгольського держави у світовій історії, справедливо буде констатувати не тільки руйнівні наслідки його панування, але і творчі моменти. Глобальне завоювання сприяло масштабним міграційним процесам, релігійним і культурним контактам, формування моди і нових смаків, появи ідеї космополітизму. Але найважливіше було те, що монголи зімкнули ланцюг міжнаціональних торгових зв’язків в єдиний ансамбль морських і сухопутних шляхів. Таким чином, Марко Поло у другій половині XIII століття міг безпечно пройти імперськими дорогами і влаштуватися на службу до Кублайхану. Через подібних йому мандрівників знання, наука, мистецтво, різні товари і новинки винаходу (порох, компас, друкарський верстат) потрапляли на Захід, що згодом відіграло величезне значення в розвитку європейської цивілізації.
З розпадом імперії відносини між Сходом і Заходом пішли на спад. Тільки до XV століття торгівля змогла поновитися: європейськими мореплавцями був виявлений новий морський шлях на Схід.
Цікаві факти
- Тортури полонених не віталися в Монгольській державі, але час від часу до них вдавалися, причому діяли в таких випадках самим жорстоким чином. Відзначаючи перемогу над російськими військами біля річки Калки, полонених князів монголи помістили під дерев’яні настили і бенкетували на них до тих пір, поки ті не померли.
- Знаменита монгольська кіннота переміщалася швидше, ніж будь-які інші наявні війська. У добу вона могла подолати понад 80 кілометрів.
- У російських хроніках термін «ярмо» відсутня. Вперше він згадується у польського літописця Яна Длугоша в XV столітті. На думку деяких дослідників, руські князі та монгольські хани віддавали перевагу переговорів і поступок, ніж розорення земель.
