Вихід Іраку і освіта СЕНТО
У липні 1958 року в Іраку стався державний переворот, низвергнувший монархічне правління короля Фейсала II. Новоспечена влада не замовчувала про свій намір покинути Багдадське угоду, відразу опечатавши штаб-квартиру в іракській столиці і не взявши участі на черговому засіданні представників Близькосхідного союзу в Лондоні 28-29 липня. Тим не менш вихід Іраку не становив жодної загрози інтересам провідних держав НАТО. Порівняно з Туреччиною та Іраном, він не мав спільним кордоном з Радянським Союзом, тому його вибування не мало серйозного впливу для наміченої стратегії Великобританії і Сполучених Штатів у цьому регіоні.
Для запобігання розвалу військово-політичного блоку Білий дім підписав у березні 1959 року двосторонні угоди з учасниками, що залишилися, – Туреччиною, Іраном і Пакистаном, після чого вся подальша діяльність між державами стала регулюватися виключно цими договорами. На наступній зустрічі в Анкарі 21 серпня 1959 року було прийнято рішення про перейменування Багдадського пакту в Організацію центрального договору (Central Treaty Organization – СЕНТО), визначивши таким чином географічне положення даної організації між блоками НАТО і СЕНТО. Штаб-квартиру СЕНТО перемістили з Багдада в Анкару.
