Сьогодні ми будемо говорити про людину, про мислителя, який по праву є вершиною німецької класичної філософії. Ми будемо говорити про знаменитому основоположнике законів діалектики, який прославився абсолютно унікальним поглядом на світ, який розвиває, безумовно, ідеї своїх попередників, але виводить їх на неймовірну висоту. Система абсолютного духу, абсолютного ідеалізму – дітище саме цього філософа. Філософа, запропонував понад 150 принципово нових понять, ключових категорій, широких термінів, якими він «обіймає» весь навколишній світ. Темою нашої розмови стане творчість Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Гегеля
Знаменитий філософ народився в Штутгарті, в одній з південних областей Німеччини. Гегель досить молодою людиною застає Велику французьку революцію. Трохи пізніше він захоплюється харизматичним політичним лідером – Наполеоном Бонапартом. Для Гегеля ці події стали по-справжньому знаковими. І революція, і споглядання великого полководця вплинули на його світогляд і його філософію величезний вплив. Безумовно, Гегель – дитя свого часу. Тобто це людина, яка живе в ситуації століття Просвітництва, який починає власну творчу кар’єру в рамках аналізу, вивчення найвідоміших на той момент концепцій двох великих філософів – Канта і Фіхте. Гегель, природно, не міг відірватися від тієї традиції, в рамках якої жили і діяли його попередники.
Що є абсолютна ідея?
Згідно з Гегелем, в основі світу лежить безособове, духовне, тобто ідеальне, автономне першооснова, яке є умовою і основою розвитку світу в цілому, розвиток людини, розвиток природи. Іншими словами, абсолютна ідея, абсолютний дух – це ідеальний принцип «розгортання» світу різноманіття, абсолютно різну конкретику. Якщо бути ще більш наближеним до тексту самого Гегеля, то можна сказати, що абсолютна ідея – це система саморазворачивающихся категорій, які є умовами формування навколишнього світу в цілому і людської історії зокрема. Гегель по-різному називає це першооснова, яке є основою всього сущого. Це може бути абсолютна ідея, це може бути світовий розум, це може бути абсолютний дух – зовсім різні варіанти для пояснення цього цікавого факту. Гегель вважає, що ключове завдання абсолютної ідеї – не що інше, як самопізнання розвиток самосвідомості. Цікава думка, яку промовляє Гегель протягом усього своєї праці, всього свого творчого шляху.
Коли Гегель починає міркувати про це безособовому першооснову, він говорить про те, що природа не може бути основою всього існуючого, бо природа, на думку філософа, є своєрідна пасивна субстанція. Вона сама по собі не містить будь-якої активної діяльності, активного поштовху. Тобто якби не було цієї абсолютної ідеї, природа залишалася б такою ж, якою і була протягом вічності. Для будь-яких змін і розвитку потрібна певна творча жилка. І тут Гегель бере за основу людський розум – найголовніше в людині, те, що визначає його як Людини – її мислення. В залежності від того, як ми мислимо, ми є те, що ми є. Тому своєрідним поштовхом для розвитку світу має бути ідеальне першооснова.
Розмірковуючи про те, що ж таке абсолютна ідея, Гегель скаже, що це ще і сукупність всієї духовної людської культури. Тобто всього того досвіду, який вже був накопичений людством. Гегель вважає, що саме на рівні людської культури відбувається унікальний збіг світу предметів наших знань про нього. Культура, будучи втіленням абсолютного духу, або абсолютної ідеї, насправді демонструє не тільки втілення можливостей нашого мислення, але і спосіб бачення світу, спосіб його пізнання.
Розвиток абсолютної ідеї
Гегель створює три знамениті роботи, які пізніше будуть об’єднані однією назвою «Енциклопедія філософських наук». Перша робота – «Наука про логіку», друга – «Філософія природи» і третя – «Філософія духу». У кожній з цих робіт Гегель спробує послідовно показати, як розвивається ця Абсолютна Ідея, як вона в підсумку творить світ.
«Наука про логіку»
«Наука про логіку» – одна з найбільш фундаментальних робіт, тому що саме в цій роботі Гегель обґрунтує свої погляди з приводу того, що є таке абсолютна ідея, що є таке логіка, що є таке роль розуму і що є таке роль мислення в житті людини та в історії в цілому. Саме в рамках цієї роботи буде сформовано знаменитий принцип сходження від абстрактного до конкретного. Що ж це таке?
Це перший крок у розкритті, у пізнанні абсолютної ідеї. Ключові поняття тут – це «буття», «ніщо», «становлення», «кількість», «якість», «міра» і «стрибок». Гегель говорить, що розвиток теорії абсолютного духу починається з гранично порожніх, абстрактних, не наповнених жодним конкретним змістом понять. Таке поняття – це чисте «буття». Просто слово, в ньому немає і не може бути ніякої визначеності, ніякої конкретики. Воно настільки не визначено, що десь у чомусь стає рівним поняттю «ніщо». Саме в силу того, що у нього немає ніякої якісної характеристики. Механізм, який з’єднує два цих слова – «буття» і «ніщо», є поняття «становлення». Результатом цього «становлення», цього своєрідного синтезу стає наявне «буття».
«Вчення про сутність»
Друга частина «Науки логіки» Гегеля називається «Вчення про сутність». Тут Гегель дуже докладно розбирає, що ж таке сутність. Це є основа світу, яка постійно просвічується через ті явища, які ми спостерігаємо. Сутність по своїй структурі, за своєю суттю, за своєю характеристикою – це проникнення, як каже Гегель, у внутрішні закономірності предметів. Гегель каже, що це проникнення відкриває для людини абсолютно унікальну картину. Ми бачимо, що будь-яка ситуація, будь-який процес, будь-яке явище за своєю суттю є суперечливим, тобто містить у собі взаємовиключні протилежності.
Третя частина «Науки логіки» – «поняття». Це така категорія, яка відтворює, по думці Гегеля, весь процес розвитку буття і мислення. Тобто «поняття» завжди історично. В результаті у Гегеля вийшла своєрідна тріада в розвитку пізнання: «буття» – «сутність» – «поняття». Чому саме така зв’язка? Тому що завжди наше пізнання починається з наявного буття, тобто того, що ми спостерігаємо, бачимо, можемо виявити у своєму досвіді.
«Філософія природи»
Друга стадія, необхідна у розвитку абсолютної ідеї, описана докладно у роботі Гегеля «Філософія природи». Філософ пише, що поняття абсолютного духу, який є спочатку логікою, тобто царство чистої думки, не здатна пізнати саму себе. У абсолютної ідеї є свій антитеза, є своє заперечення, є своє інобуття. Він називає це інобуття природою.
«Філософія духу»
Третя стадія розвитку ідеї абсолютного духу в Гегеля називається «Філософією духу». Тут автор аналізує різні форми розвитку знання. Від безпосереднього чуттєвого сприйняття він рухається до можливості абсолютного знання, істини в собі і для себе самого. Гегель починає з відправної точки сучасної філософії – здатність інтуїтивного сприйняття. Він вивчає область формування людського самосвідомості. Це процес, в якому особливо велике значення Гегель надає виявлення ступенів знання. Врешті-решт він приходить до ідеї свідомості поза свідомості. Для нього людська особистість, всі об’єкти єдиного знання є складовими частинами нескінченного абсолюту.
Всю книгу філософа можна умовно розділити на дві частини. Голови з 6 по 8 розглядають аспекти існування абсолютного духу Гегель, попередні глави присвячені питанню людської свідомості. Дьордь Лукач – відомий дослідник цієї праці, стверджував, що Гегель розглядає історичний процес з 3 позицій. З 1 по 5 голову оповідання сфокусовано на индивидууме. В 6 розділі Гегель викладає всю світову історію як він її розуміє, від Древньої Греції і до Французької революції. У 7 і 8 розділах – «суперструктура історії». Гегель докладно розглядає етапи розвитку свідомості – від чуттєвої достовірності до абсолютного знання, яке полягає в самої думки і являє собою вищу форму розвитку абсолютного духу, пізнав самого себе. Таким чином, можна сказати що всі ми – нервові клітини Бога. Як і будь-який феномен, кожне твердження формується в певному контексті відносин і зв’язку. Не існує нічого постійного.
