ВВП Румунії: статистика, прогноз, особливості економіки

Історія країни

Князівства Валахія і Молдавія століттями перебувала під владою Османської імперії, і тільки в 1878 році стали об’єднаним незалежною державою під новою назвою – Румунія. Після Другої світової війни, радянська окупація призвела до створення “народної” республіки.

В кінці 1989 року багаторічне правління диктатора Ніколає Чаушеску закінчилося, а сам він був страчений. Але колишні комуністи правили в країні аж до 1996 року, коли були відсторонені від влади. Країна вступила в Північний альянс в 2004 році, а в Європейський союз – у 2007 році. Однак держава не набула валютний союз, гроші Румунії – румунський лей. За типом державного устрою це унітарна, парламентсько-президентська республіка.

Історія економіки країни

До Другої світової війни за рівнем економічного розвитку Румунія відставала від передових європейських держав майже на 100-150 років. У той час ще мало країн знали, як розрахувати ВВП, тому порівнювали рівень економічного розвитку за окремими показниками. В державі була відносно розвинена тільки нафтовидобуток, лісопереробка та деякі інші сировинні галузі, привабливі для іноземного капіталу.

За статистичними даними 1938 року, частка зарубіжних інвестицій в нафтовій галузі становила 92 %, у виробництві електроенергії – 95 %, в металургії – 74 %, хімічної – 72 %. Великі монополії країни активно співпрацювали з Німеччиною.

У повоєнні роки в країні почалося будівництво соціалізму, були націоналізовані промислові підприємства, проведена земельна реформа і введена державна монополія на міжнародну торгівлю. З 1949 року країна розвивалася згідно з п’ятирічними планами, розпочалася активна індустріалізація.

Після падіння режиму Чаушеску почалися ринкові реформи, що передбачають вільний ринок, відхід держави з економіки, більшу інтеграцію національної економіки в світовий ринок. До 2002 року понад 62 % ВВП Румунії припадало на приватний сектор, в роздрібній торгівлі на частку приватного бізнесу припадало 90 %, а в міжнародній торгівлі – більше 50 %. У державній власності залишилися тільки стратегічні об’єкти в оборонному комплексі, АЕС, машинобудування і трубопровідна мережа.