Піфагорів лад
Давньогрецький учений проводив досліди зі звучанням найпростішого музичного інструменту, який складався з дерев’яного корпусу і натягнутого на нього джерела звучання – однієї єдиної струни.
Він винайшов власний лад, який отримав назву Піфагорова. Звуки в ньому були розташовані по чистим квінтах. Використання такої системи дозволило у деяких інструментів зменшити кількість струн. До цього всі інструменти були влаштовані на зразок арфи, тобто кожна їх струна могла видавати тільки одну ноту. Затискання пальцями не застосовувалося. Однак з введенням Піфагорова ладу музиканти раніше не могли змінювати тональність ні всього твору, ні якої-небудь його частини. Така система налаштування застосовувалася аж до середньовіччя. Тоді органи для виконання церковної музики були налаштовані за давньогрецьким зразком. У цієї системи, крім перерахованих недоліків, були ще два мінуси. По-перше, звукоряд в них не був замкнутий. Це означає, що почавши грати гаму від до, не можна було прийти в ту ж ноту, але більш високої октави.
І по-друге, інструменти, налаштовані таким чином, завжди мали кілька так званих “вовчих” звуків, тобто клавіш або ладів, чиє звучання вибивало вісь з тональності, в якій був налаштований весь інструмент.
