Зовнішнє і внутрішнє пристрій
Як правило, капища східних слов’ян розташовувалися за межами багатолюдних житлових поселень. Для будівництва зазвичай вибирали місце, розташоване на височині. У будівництві існували свої особливості, які могли залежати від місцевих традицій, району проживання, природних умов. Діаметр священної майданчики в більшості випадків варіювався від 7 до 30 метрів.
Стародавні капища слов’ян, священні сакральні місця мали єдину рису, в незалежності від того, в якому районі держави вони розташовувалися. Це було огородження, яке виконувало не тільки оборонну функцію, але і було ще вмістилищем для жертвоприношень. Зовні воно являло собою канаву або рів шириною до п’яти метрів. При цьому їх глибина була порівняно невеликою.
В самому центрі капища східних слов’ян розташовувалася скульптура, яка була центральною культовою фігурою. Також це міг бути ідол. До нього зверталися з проханнями та подяками, всіляко поклонялися. Переважно ідолів виготовляли з дерева, але в деяких випадках зустрічалися і кам’яні скульптури для поклоніння. Звичайно, дерев’яні були більше поширені, так як вирізати тулуб або риси з цього матеріалу було значно простіше.
Висота фігур становила, як правило, – від двох до двох з половиною метрів. Переважно ідолів прикрашали різноманітними божественними атрибутами, часто у їх якості виступали величні головні убори. Вважалося, що ці фігури уособлюють те чи інше божество, в честь якого це святилище, храм в Стародавній Русі, і зводилося. Ідоли містилися в самому центрі споруди на невеликому подіумі – підвищенні від землі.
Якщо б ми могли уявити, що входимо на капище слов’ян, то спочатку нам треба було б подолати по мосту рів, а потім через вузькі ворота пройти в саме святилище. Воно було розділене на дві половини – жіночу і чоловічу. Ідол розташовувався в центрі, а по всьому периметру були розставлені лавки.
Культи давніх слов’ян, слов’янські святилища і капища займали важливе місце в житті наших предків. Капища при цьому поділялися на кілька типів.
