Види інфляції
По швидкості підвищення цін інфляцію ділять на:
- Повзучу, коли річне зростання цін не перевищує 10 %. Є нормальним явищем для багатьох країн і іноді навіть корисний для економіки.
- Галопуюча інфляція. При даному типі ціни збільшуються на 10 – 50 % у рік. Вона характерна для кризових періодів і нерідко спостерігається в країнах, що розвиваються. Надає несприятливий вплив на економіку країни.
- Гіперінфляція. При ній ціни можуть рости на сотні і тисячі відсотків на рік. Пов’язана з величезним дефіцитом бюджету. При цьому випускається занадто велику кількість грошового номіналу. Для економіки країни гіперінфляція фатальна. У Росії цей тип інфляції, що мав місце в 90-ті XX століття і свідчив про розвал колишньої радянської економіки.
Явна і прихована
Також “здуття цін” підрозділяють і за іншими критеріями. Найбільш значущим є поділ на 2 види інфляції в економіці: відкриту і приховану. Перша – це класичний варіант, який проявляється виключно зростанням цін на товари і послуги. Її легко відстежувати і досліджувати статистичними методами. Проте держава і виробники не завжди зацікавлені у зростанні цін.
Наявність цінового регулювання в умовах спаду економіки не може проходити безслідно. Адже закон збереження речовини і енергії ніхто не відміняв. А якщо він десь і порушується, то точно не в економіці. І якщо ціни будуть залишатися постійними, а зарплати і пенсії не зменшаться, то в умовах зниження обсягу виробництва або імпорту продукції (на тлі спаду в економіці), або при зростанні зарплат на тлі незмінного обсягу виробництва (при стагнації) легко може виникнути товарний дефіцит. Це означає, що теоретично людина зможе купувати стільки, скільки дозволяють його грошові заощадження, але за фактом зробити це буде непросто. Скоротиться кількість магазинів, товари будуть швидко розкуповувати, з’являться черги. Така картина час від часу спостерігалася при СРСР. Не можна сказати, що економіка тоді не росла. Однак вона мала явний перекіс і орієнтувалася на військову сферу і важку індустрію. Велика кількість будівництв теж не могли не позначитися на інших сегментах економіки.
А що буде, якщо одночасно намагатися регулювати і товарний дефіцит, і ціни, тобто поставити мету в таких умовах не допустити ні того, ні іншого? Відповідь на нього ми спостерігаємо в останні роки. Велика кількість підробок і неякісних товарів і продуктів, зниження частки дорогих марок продукції на користь більш дешевих і менш якісних. Таким чином, ми маємо товарний дефіцит (що було при СРСР), або зниження якості продукції, або її подорожчання (як в 90-е), або змішані варіанти (як зараз), або стабільну здорову, збалансовану економіку та відсутність усіх цих проблем. Саме останній варіант і є тим орієнтиром, до якого повинна прагнути наша країна.
Причому без зниження кричущої нерівності за доходами (за деякими даними ми вже на першому місці в світі за цим показником!), коли лише 5 % населення володіє основною часткою капіталу, а іншим дістаються гроші, оздоровити економіку навряд чи можливо. Адже падіння купівельної спроможності населення, яке є його прямим наслідком, прямо відбивається на доходах компаній-виробників продукції масового користування. А це значить, що вони вже не можуть дозволити собі випускати той обсяг продукції хорошої якості, який вони випускали раніше. До того ж, це не буде для них ніякого сенсу: її все одно не будуть розкуповувати. Це, в свою чергу, стимулює інфляцію, пов’язану із зниженням якості продукції. Зростання податків і зборів також сприяє “здуття цін”.
