Дисклеймеры в масовій культурі
Дисклеймеры часто використовуються на телебаченні. Типовий приклад тексту дисклеймера в рекламі: «Всі трюки виконані професіоналами, не намагайтеся повторити це самостійно». В цей момент якийсь красунчик виконує кульбіти верхи на мотоциклі, попередньо зажевав дві платівки Wrigley Spearmint.
Типовий приклад дисклеймера
«Всі персонажі твору є вигаданими, будь-який збіг з реальними людьми — випадково».
Приклад тексту дисклеймера для сайту: «Даний ресурс носить виключно розважальний характер і ніяк не бажає образити кого-небудь».
Дуже часто дисклеймеры включають в себе також відмітку про обмеження за віком: 18+, 16+. І навіть незважаючи на те, що неможливо зрозуміти, де межа жорстокості і насильства між 4+ 0+, але ці цифри теж зустрічаються.
Найбільш правильним прикладом текстів дисклеймера є ті, в яких зведена до мінімуму жартівлива сторона питання, а перевагу віддано ключових моментів, на які може звернути увагу всевидюче око охоронців правопорядку. У тексті попередження слід звернути увагу на те, що матеріал не несе пропаганди, мети образити чиїсь почуття, не претендує на спотворення будь-якої інформації або порушення закону про авторське право.
Одним словом, приклади текстів дисклеймеров вельми різноманітні. Неважко здогадатися, що в країнах з низькою соціальної, політичної, та й взагалі будь відповідальністю дисклеймеры придбали мало не статус індульгенцій. Їх вставляють куди не лінь, та так часто, що іноді доходить до повного абсурду. То і справа перед очима стоїть картина, де мати, відправляючи п’ятирічну дитину гуляти на річку без всякого нагляду, кидає йому вслід: «Потонеш — додому не приходь!»
Таким чином, дисклеймер — це своєрідний інструмент уникнення відповідальності, який начебто працює, але це не точно. Не варто сподіватися, що в разі серйозних юридичних проблем таке попередження надійно захистить творців контенту.
