Це питання по-різному розглядається в науковій літературі. Одні автори визначають рівень комунікації по числу учасників процесу: міжособистісний, в малій групі або масовий. Інші (Конецкая В. П., 1977 р.) — по способам спілкування:
Знаковий, або семіотичний рівень — передача інформації за допомогою загальноприйнятих умовних знаків, що сприймаються візуально, на слух. Наприклад, вінки біля пам’ятників героям — знак поваги і пам’яті про них; зображення сонця в прогнозі погоди позначає сонячний день; сирена на переїзді попереджає про наближення потягу.
Словесний, або лінгвістичний. Слово — усне або письмове — головний засіб спілкування людей.
Міжмовний, або металингвистический рівень комунікації. Характерний для наукової області, де переважає вживання спеціальних термінів, зрозумілих вузькому колу людей.
Околоязыковой, або паралингвистический рівень. Інформація передається за допомогою словесних засобів та їх поєднань: жест, рух, погляд, вигуки, висота голосу і ін. Вони можуть використовуватися навмисно і несвідомо для більшого впливу на співрозмовника.
Штучний (синтетичний) рівень. Передача експресивної інформації за допомогою різноманітних візуальних і невізуальних видів мистецтва — кіно, графіки, музики та ін. Її мета — формування естетичних і моральних почуттів, переживань, знань.
На практиці відбувається не ізольоване, а змішане використання цих способів, форм комунікації з метою компактної передачі та максимально зрозумілою для об’єкта інформації.
