Це цікаво
Іштван Сабо переконаний, що люди навіть похилого віку можуть бути молодими в душі. Є й ті, кому всього лише двадцять років, але вони вже старі душею, не хочуть думати і працювати. За словами майстра кінематографії, і такі зустрічалися в його житті багато разів.
Іштван Сабо каже, що багато молоді люди, коли починають знімати свої перші фільми, ще не володіють баченням світу. Їм, вихованим телебаченням, зрозуміліше рекламні ролики і мову зображень, ніж рідна мова.
За словами Іштвана Сабо, із шести тисяч фільмів, щорічно знімаються на планеті, лише кілька сотень мають у своїй основі художні наміри та авторські амбіції. Він гордий, що був знайомий з людьми, які створювали справжнє кіно.
Іштван Сабо називає камеру зброєю, яке легко дозволяє грати з реальністю. Проте камера показує не всю картину того, що відбувається, а лише те, що задумали показати оператор і режисер. Тому він знімає лише ігрове кіно, адже воно спочатку подається як брехня – те, що не відбувалося насправді. За словами Сабо, при цьому воно все одно більше схоже на правду, ніж документальне кіно, яке спочатку “не може мати претензій на істинність”.
Іштван Сабо стверджує, що американське кіно створювали люди з Центральної та Східної Європи, які виїхали в США із-за політичних переслідувань або, для того щоб заробити собі на життя. Вони стикалися з цими труднощами, знали, яким випробуванням піддаються почуття, і як ці почуття діють. Тому ці переселенці знімали сильне кіно з простими людськими почуттями і теплотою людських дотиків. Прийшли на їх зміну кінематографісти вже створювали спрощені проекти, які з кожним роком ставали все більш дитячими.
