Відлюдний подвиг
Однак, незважаючи на успіхи своїх учнів і духовне процвітання монастирів, засновник християнського відлюдництва не знаходив собі спокою в цьому неминуче шумі. Він шукав спокою і самоти. Голос з неба запитав його, куди святий хоче бігти. І Антоній відповів: “У верхню Фиваиду”. Однак голос заперечив, що преподобний не знайде спокою ні там, ні в інших місцях. І йти йому потрібно у внутрішню пустелю (так називалася територія, розташована неподалік від Червоного моря). Туди й вирушив св. Антоній Великий.
Через три доби він виявив на своєму шляху високу гору з чистими ключами і оселився там. Святий спорудив невелике поле, щоб самому вирощувати собі зерно та пекти хліб. Час від часу він відвідував своїх учнів. Проте численні шанувальники знайшли і це місце усамітнення і стали часто приходити до нього за молитвами, настановами, зціленнями.
В один день до преподобному Антонію з’явилися з візитом грецькі філософи, які перебувають у вічному пошуку мудрості. Святий запитав, навіщо настільки мудрі люди прийшли до нього, нерозумному старому. На що філософи заперечили, що, навпаки, вважають його мудрим і освіченим людиною. На це св. Антоній сміливо відповів їм: “Якщо ви прийшли до глупцу, то шлях ваш був марний, і йшли ви даремно. Якщо, як ви стверджуєте, я мудрець, то слід наслідувати того, кого ви називається мудрою людиною. Адже якщо б я прийшов до вас у пошуках мудрості, то став би наслідувати вам. Однак ви прийшли до мене як до знавця людині – так станьте ж християнами, як і я”. І філософи вирушили назад, дивуючись проникливості святого.
