Єдина жінка-льотчик, удостоїлася зірки Героя Радянського Союзу двічі. Полковник авіації, командувач чоловічим полком під час війни 1941-1945 рр., рекордсменка авіаційного спорту. Які спогади залишилися про цю велику жінку, Валентині Степанівні Гризодубової? Як склалося її життя, особисті спогади, спогади про війну – далі у статті.
Дитинство
Валентина Степанівна з’явилася на світ у родині інженера в 1909 році (за іншими джерелами в 1910 році. Дитинство її пройшло в Харкові, за місцем роботи батька. Він любив вивчати техніку, був завідувачем електростанцією, пізніше працював в автомайстерні. Особливу тягу і відчував інтерес до авіаційної техніки. Пристрасне захоплення Степана Гризодубова авіацією передалося його дружині, яка вносила внесок у радянську авіаційну промисловість. Валентина з молоком матері ввібрала цю пристрасну любов до літаків. Степан був людиною діяльною, за талант і вмілі руки отримував добрі гроші, на які і побудував власний ангар, де конструював літак. Апарат, за словами сучасників, йому вдалося побудувати, але злітати літак міг тільки на три-чотири метри.
Валентина, росла в авіаційній атмосфері, заразилася пристрастю до польотів. Вперше вона сіла в кабіну літака за спиною батька. Степан Гризодубов з часом захопився планерами. Йому вдалося стати одним з керівників планерного спорту. Валентину він брав з собою.
Мама вважала, що дівчині необхідно жіноча освіта, планувала віддати її в музичне училище. В юності Валентина Степанівна грала на фортепіано. Провчившись деякий час на музиканта, Гризодубова покинула училище і за велінням серця поступила в технологічний інститут, при якому дуже до речі був авіаційний гурток. В гуртку її нічому новому навчити не змогли, адже вона все дитинство вчилася літати з батьком. В голові Валентини вже тоді зародилося бажання стати пілотом. Слідом за своєю мрією вона вирушила до Пензи, де була школа льотчиків.
