Іносказання – це художній прийом або принцип викладу?

Іносказання – явище настільки ж давнє, як і саме мистецтво. Насправді про значення слова неважко здогадатися з його складових частин – “інший” і “сказати”. Тобто сказати по-іншому. Тим не менш, це поняття досить розмите і многолико.

Два значення слова “іносказання”

У першому, більш вузькому сенсі це конкретний літературний прийом, синонім алегорії. У той же час остання є лише одним із видів іносказання, поряд з символами, іронією, стежками і Езопівською мовою. Детальніше про кожного з них буде сказано нижче.

У широкому сенсі іносказання – це невід’ємна частина мистецтва в принципі. По суті, художній текст, театральна постановка, кіно або музика самі по собі є альтернативними способами передати думки, почуття та ідеї. Тобто, замість того, щоб прямо сказати про страх, любов, ненависть, справедливість, добро і зло, можна передати все це через історію, музичну мелодію або малюнок.

Цей спосіб передачі досвіду людство придумало ще в давнину і висловило у вигляді усної народної творчості – легенд і міфів, народних пісень і танців. А після – художньої літератури, живопису й театру. Проник цей спосіб і в архітектуру, завдяки чому ми маємо таку різноманітність стилів і напрямків. У дев’ятнадцятому столітті люди винайшли кіно, і в нього теж проникло іносказання – у вигляді художніх фільмів. При цьому прямий спосіб вираження думок нікуди не подівся – він також отримав розвиток у вигляді таких дисциплін, як публіцистика, документалістика, журналістика.

Іносказання в літературі

Конкретні прийоми іносказання є в усіх видах мистецтва. Але при згадці цього слова найчастіше мається на увазі його присутність саме в літературі. Іносказання, як на рівні стилістичних фігур, так і на рівні всього твору, можна зустріти в текстах будь-якої епохи.

Дивіться також:  Групові форми навчання: види, характеристики та особливості, плюси і мінуси

Так, в “Старшій Едді”, на зборах скандинавських легенд, у вузькому сенсі іносказання – це кеннинги, тобто слова і фрази, що заміщають імена персонажів і предметів. Наприклад: “кінь моря” або “вепр хвиль” – корабель; “ложі Фафніра” – золото; “лукавий”, “мати відьом”, “батько Хель” – бог Локі; “чоловік Сів” і “вбивця йотунов” – бог Тор.

Причому у кожного персонажа або предмета могло бути безліч кеннингов, а ось у самого кеннинга – лише одне замещаемое значення. Це необхідно для чіткого розуміння.

Таким чином, вони – це іносказання у вузькому сенсі. А в широкому сенсі під иносказанием слід розуміти персонажів і саму історію. Так, боги в “Старшій Едді” уособлюють не тільки природні явища, але ще й конкретні людські якості. Один – мудрість, Локі – хитрість і підступність, Тор – мужність і фізичну силу. А сюжет про загибель богів – інший спосіб сказати, що підступність і підлість призводять до покарання.

За допомогою такого аналізу можна знайти іносказання в будь-якому художньому творі – як у вузькому, так і в широкому значенні. А ось в художніх текстах можна зустріти лише літературні прийоми, які підпадають під вузьке значення.

Види та приклади іносказання

У вузькому значенні поняття має декілька основних видів, поширених в літературі.

Алегорія – заміщення об’єкта чи явища художнім чином, уявлення абстрактного і загального конкретним і приватним. Саме це зближує її з иносказанием. Проте відмінності в цих поняттях все ж є, оскільки алегорія – це стійкий в літературній традиції прийом. Прикладом служать як раз-таки зображення язичницьких богів у міфології.

Символ – також зображення абстрактного через конкретне. На відміну від алегорії, покликаний впливати на почуття читача, викликаючи емоції і суміжні образи. Наприклад, змій у Старому Завіті – символ гріха і пороку, який повинен викликати відторгнення.

Дивіться також:  Туркменська - офіційна мова Туркменістану

Іронія – використання слів у протилежному значенні для досягнення комічного ефекту. Так, дурного називають розумним, бездарного людини умільцем, а маленьке гігантським. При цьому за допомогою контексту дається зрозуміти, що автор має на увазі протилежне.

Стежки, тобто всі види стилістичних фігур. Сюди відносяться метафори, уособлення, епітети та інші обороти. Наприклад, оціночний епітет “золотий вік” означає період багатства і/або культурного і наукового просвітлення.

Езопова мова

Існує ціла літературна спрямованість, заснована на різного роду иносказаниях. Це так званий Езопова мова – на честь давньогрецького поета, який був ще і рабом. Не маючи можливості говорити про своїх панів прямо, він писав про їх вадах допомогою иносказательных прийомів. Пізніше так стали називати манеру викладу, при якій автор прагне висловити якусь ідею в умовах цензури.

Мета Езопова мови – донести думку до читача, але так, щоб її не вловив цензор. У таких текстах практично кожне речення “шифрується” символами, іронією та іншими прийомами. Езопова мова активно використовувався сатириками, наприклад, Михайлом Салтиковим-Щедріним, а пізніше він став характерним прийомом цього жанру.