Походження
Терміном “гаряче вино” в старі часи позначали напій, який мав здатність до горіння. Дане поняття було поширене на території слов’янських держав ще в XVII столітті, але із-за особливостей російської мови в сучасній Росії воно так і не прижилося. А все тому, що у зв’язку з різноманітністю варіантів трактування термін всіляко змінювався (горілий, гарячий, горючий), через що в підсумку і втратив своє оригінальне значення. До наших днів збереглася тільки одна форма цього слова – “міцний напій”.
А от в Україні такий термін навпаки закріпився, тому що всі українці розуміли його однаково. І причиною тому знову є особливості національної мови. Горілка – це похідне від дієслова “горіти”. Про всі ці нюанси та історичних обставин писав відомий радянський учений Вільям Похльобкін в своїй праці “Історія горілки”.
Горілку, як правило, розпивали в корчмах і шинках. Корчма і шинок – це свого роду бари, які були поширені на українських землях кілька століть тому. Крім розпиття алкогольних напоїв, там також можна було заночувати. Завдяки українським купцям, в XVI столітті горілка вперше з’явилася на території Росії. Росіяни назвали цей напій “черкаським вином”. В ті часи жителів України називали черкасами, а більшість алкогольних напоїв – вином.
Якщо ж говорити про прижилися в Росії слово “горілка”, то, на думку професійних лінгвістів, воно походить від польського “вудка”. Вудка – це скорочена форма від слова “аква віта”, яке в перекладі означає “жива вода”.
